Таємниці графіті Софії Київської. Унікальний життєпис княжих часів України-Русі

Таємниці графіті Софії Київської розгадує дослідник епіграфічних пам’яток, історик В'ячеслав Корнієнко. Радіо Свобода розпитало про його роботу та результати досліджень.

– Перший мій контакт із графіті Софії Київської – не науковий – відбувся, коли я десь у 1995 році разом із класом був на екскурсії. Нам розповіли про графіті храму. Я тоді дуже зацікавився цими написами, навіть деякі спробував прочитати, хоч цього не було заплановано в екскурсії.

Наступний «контакт» був вже під час навчання в університеті, коли ми вивчали епіграфіку (історична та філологічна дисципліна, що вивчає стародавні написи – ред.) в курсі «Спеціальних історичних дисциплін».

Мене тоді більше цікавила нумізматика, але я перечитав усі три книги дослідника Сергія Висоцького про графіті Софійського собору.

У 2000 році ми працювали над дослідженням Варязьких печер у Києво-Печерській лаврі. Там на стінах, з-поміж написів ХХ століття, були виявлені написи XVII століття. Я їх прочитав, що й зумовило поновлення інтересу до епіграфіки.

Коли я працював над темою кандидатської дисертації, присвяченої питанням висвітлення історичної інформації засобами туризму, зацікавлення епіграфічними пам’ятками постійно підживлювалось знайомством із ними на різних пам’ятках.

Ще тоді, в період власне формування зацікавлення самою темою графіті, у мене визрівала ідея необхідності публікації всіх епіграфічних пам’яток, адже більшість із них не була опублікована.

– Коли ви розпочали працювати у Софії Київській і яке перше графіті почали самостійно досліджувати?

– У 2006 році я прийшов працювати до Національного заповідника «Софія Київська».

Тоді мені запропонували перевірити на хорах прочитання напису, в якому латиницею добре читалось ім’я «Богдан», а від прізвища можна було розібрати першу «К» та закінчення «ки» – чи це бува не Хмельницький?

Виявилось, що ні, тут розписався Богдан Кадинський.

Тоді я звернув увагу на латиничні графіті XVI–XVII століть, яких у працях Сергія Висоцького не було. Їх виявилось дуже багато. Тоді вирішили дослідити ці написи та доповнити працю Висоцького.

У процесі роботи з’ясувалось, що величезна кількість написів залишилася недослідженою, зокрема багато середньовічних написів, а також малюнків.

А деякі, вже опубліковані Висоцьким написи, дослідники (В. Німчук, В. Янін, А. Турилов, А. Залізняк, Т. Рождественська та інші) пропонували читати з деякими уточненнями та виправленнями.

Саме тому об’єктивною необхідністю ставало фронтальне дослідження усіх стін та публікація усіх графіті на них.

Так і викристалізувалась ідея проєкту дослідження та видання графіті Софії Київської, що тривала від 2006 по 2020 рік.

Паралельно із дослідженням епіграфіки собору, здійснювались дослідження графіті церкви Спаса на Берестові, Золотих Воріт та давнього Галича (церкви святого Пантелеймона в селі Шевченковому, Успенської церкви та Василівської каплиці у селі Крилосі).

– Яка технологія дослідження графіті?

– Раніше, поверхню стіни фотографували при бічному освітленні, а потім виготовляли фотографію кожного графіті.

Я почав застосовувати методику вивчення графіті не у кабінеті за фотографіями, як це робилось до цього, а безпосередньо в соборі.

Для цього друкувалась фотографія, яка закріплювалась на планшеті, і прорисовка виконувалась біля самої епіграфічної пам’ятки в соборі, що дозволяло максимально повно висвітлити всі прорізи та відрізнити їх від випадкових пошкоджень, які на фотографії могли здатись саме прорізами.

Потім прорисовки на склі з підсвіткою переносилися на чистий аркуш паперу та сканувались. В результаті ми отримували і фотографію, і прорисовку графіті у тому ж масштабі.

– Скільки на цей час вдалося вирізнити таких написів на стінах Софії Київської?

– На поверхні стін Софійського собору виявлено майже 7500 графіті, які датуються часом від другого десятиліття ХІ століття до першої третини XVIII століття (написи ХІХ та ХХ століть сюди не включені).

– То якою мовою писалися ці графіті?

– На сьогоднішній день серед дослідників не існує єдності щодо терміну, яким варто називати мову часів Руси-України. Найчастіше вживається термін , яким намагаються пояснити наддіалектну мову всіх слов’ян, що входили до складу Руси. З ідеологічної точки зору це використовують ті, хто говорить про «спільну колиску трьох братніх народів».

Графіті Софії Київської писалися здебільшого церковнослов’янською мовою. Проте, у тих випадках, коли текст не передбачав сталої формули-кліше – люди писали так, як розмовляли.

Саме ці вкраплення розмовної мови до написів церковнослов’янською дозволяють зробити висновки щодо тієї мови, якою власне люди розмовляли.

З часом таких вкраплень ставало все більше й більше, із XIV століття в писемності запанувала «староукраїнська мова».