Таємниці зародження картографії: Мапа, зроблена в Україні, наразі визнана як одна з найдавніших у світі

Найдавніша у світі мапа, що походить з України, з'явилася приблизно 15 тисяч років тому, перевершивши за віком печерне мистецтво. У Межиріччі, поряд із численними мамонтовими кістками, знайшли витравлений бивень мамонта, пише Lapham’s Quarterly.

Навмисні подряпини на бивні утворюють цілісний малюнок, що нагадує карту, з різноманітними лініями, деякі з яких прямі, а інші зигзагоподібні, що, ймовірно, представляють топографічні елементи. Внизу мапи зображена річка, а вгорі — позначки, що вказують на гору або пагорб.

Між цими орієнтирами розташовані додаткові невеликі лінії, що нагадують будинки або хатини. На відміну від наскельних малюнків, лінії на бивні — косі, без жодних художніх вигинів, і на них відсутні зображення тварин чи людських фігур. Ці відмінні риси в поєднанні з прямою подачею матеріалу надають йому схожості з мапою.

Ще одну стародавню карту можна знайти у відомому археологічному місці Чатал-Гююк у Туреччині. Понад дві тисячі років Чатал-Гююк процвітав як місто зі складними культурними традиціями, що видно з виявлених шарів будівель.

Окрім численних фресок, що прикрашають стіни міста, можна побачити карту, датовану приблизно 6200 роком до нашої ери. На цій фресці, довжиною майже десять футів, зображено ряди будинків у вигляді чорних коробок, прикрашених білими квадратами і крапками, які потенційно можуть символізувати вікна або декоративні елементи.

Розташування цих будинків дуже нагадує розташування реальних будинків, знайдених у Чатал-Гююк, з входами, як правило, розташованими на дахах, а не на рівні землі. Над будинками височіє гора оранжевого кольору, прикрашена чорними плямами та лініями, що виходять з її вершини. Імовірно, це зображення представляє вулканічну гору Хасан-Даґі, яка все ще присутня в цьому районі, хоча й не діє вже близько 7 500 років.

Подібно до сучасної практики розвішування мап як декоративного мистецтва, цей малюнок слугував фрескою в чиємусь будинку. Примітно, що це перша відома карта, створена з висоти пташиного польоту, що демонструє витончене та абстрактне символічне мислення, характерне для сучасної людини. Художник зобразив місто з близької перспективи, водночас уявляючи його на відстані та згори, показуючи унікальну когнітивну навичку, життєво важливу для картографування.

Одна з найвідоміших стародавніх мап викарбувана на пласкій скелі, розташованій в італійських Альпах поблизу невеликого міста Пескара. Цей малюнок є частиною колекції петрогліфів, що зараз утворюють археологічний парк, де давні люди присвячували багато часу створенню сцен на скелях.

Малюнок, що отримав назву "карта Бедоліна", вирізняється наявністю зображень, які, безперечно, представляють будинки, дороги, поля, ймовірно, сільськогосподарського призначення, а також струмки, що зображують топографічні особливості. На цю ймовірну карту накладені озброєні фігури, кілька тварин і невеликий будинок.

Скеля має майже 10 м у довжину і 4 м у ширину і датується приблизно 1000 роком до нашої ери. Дослідниця Крістіна Турконі припускає, що карта Бедоліни могла мати глибше значення, ніж її картографічна природа. Турконі визнає, що різьблення відбулося в часи, коли особиста власність набувала все більшого значення, що потенційно надавало значення зображенню міста.

Однак вона також припускає, що цей наскальний живопис мав містичне або релігійне значення, потенційно слугуючи захисним символом для тих, хто його створив.

На жаль, мислення художників і картографів, відповідальних за ці ранні карти, залишається невідомим. Виникають припущення щодо їхніх намірів. Чи вони просто фіксували моменти часу, і якщо так, то що могло їх до цього спонукати? Чи могли ці карти функціонувати як мнемонічні пристрої, допомагаючи творцям відстежувати свої кроки або знаходити певні місця? Або ж вони мали на меті спілкуватися з іншими через візуальну графіку, потенційно передаючи історії чи інструкції?

Також можна припустити, що ранні люди зазвичай робили начерки карт на мінливих поверхнях, таких як пісок і бруд, які не збереглися до наших днів. Ці люди звикли мігрувати, вистежувати тварин для полювання і виживання, подумки наносити на карту території, спостерігаючи за дозріванням плодів і рослинності. Можливо, вони використовували тимчасові поверхні для створення карт, які згодом безслідно зникли.

Стародавні люди, які дряпали напрямки на піску або вирізали лінії на дереві, були піонерами символічної репрезентації за допомогою мап. Відтоді наші предки по всьому світу витравлювали знаки на стінах і скелях, вмочували пальці в пігменти, використовували кістки, мушлі та роги, щоб залишити відбитки, які вказували на їхні оселі або бажані напрямки.