Це може здивувати! Чому покоління 60-70-х років легше переносить труднощі

Сучасне дитинство – це гаджети, відеоігри, миттєвє спілкування та віртуальний простір. А ще у 1960-х та 1970-х роках все було зовсім не так. Діти тоді грали надворі, раділи бутерброду з маслом і цукром і придумували собі інтерактивні іграшки з каміння і палиць, передають Патріоти України

Цікавим наслідком такого дитинства стало те, що ті, кому зараз за 50, легше справляються з труднощами у житті. Резилієнтності (стресостійкості), яку виховували в собі діти минулого, часто не помітиш у молоді. Як формувалась ця якість, розповіло видання OkDiario.

Емоція, яку вони навчилися долати: фрустрація

Фрустрація – це емоція, яку неможливо оминути впродовж життя ніяк. Вона виникає, коли все йде не так, як ми очікували, коли доводиться чекати, коли ми програємо або не отримуємо бажаного. І хоча сьогодні ми часто намагаємося вберегти дітей від будь-якого дискомфорту, експерти наголошують: уміння проходити крізь цей стан є базою для розвитку внутрішніх емоційних ресурсів.

Діти попередніх поколінь значно частіше потрапляли в ситуації, де потрібно було чекати, домовлятися та адаптуватися. Якщо гра не клеїлася, доводилося шукати інше рішення. Якщо виникав конфлікт з однолітком, вони зазвичай намагалися розібратися між собою самостійно, перш ніж бігти до дорослих. А коли ставало нудно, доводилося самим вигадувати собі розваги. Саме такий досвід сприяв розвитку надзвичайно важливих навичок – терплячості, самостійності та вміння знаходити вихід із ситуації.

Самостійність – це не завжди емоційний інтелект

Однією з найбільших помилок у судженнях щодо старших поколінь є думка, ніби вміння робити все самотужки автоматично означає правильне керування емоціями. Насправді автономія та емоційна саморегуляція – це абсолютно різні речі.

Дитина, яка має свободу досліджувати світ, помилятися та приймати маленькі рішення, стає впевненою в собі. Але їй так само потрібні поруч дорослі, готові допомогти зрозуміти свої почуття та підказати, що з ними робити.

Психологи виділяють тут такі поняття:

• підтримана автономія – дитина має свободу, але знає, що за потреби може звернутися до дорослого;
• емоційна регуляція – дитина вчиться розпізнавати, виражати та екологічно проживати свої емоції;
• емоційне мовчання – дитина засвоює, що показувати страх, сум чи гнів – це слабкість, і починає ховати свої почуття.

Останній випадок формує не внутрішню силу, а лише звичку маскувати свій біль від оточуючих.

Суворе виховання – не запорука емоційної стійкості

Роками в суспільстві існувала думка, що минулі покоління були міцнішими, бо нікуди було жалітися і ніхто не питав про їхні почуття. Проте психологічні дослідження доводять, що жорстке виховання не гарантує формування емоційно зрілих дорослих. Труднощі можуть загартувати, але можуть і залишити глибокі травми. Усе залежить від того, як саме проживався цей досвід і чи була поруч підтримка.

Дитина, яка долає маленькі виклики разом із дорослими, зростає впевненою. Дитина ж, яка звикає, що з усім мусить справлятися сама, згодом починає асоціювати будь-яку вразливість зі слабкістю.

Чого сучасні батьки можуть навчитися у того дитинства

Головна мета – не скопіювати дитинство 60-х чи 70-х років, а запозичити звідти корисні елементи. Дати дитині більше самостійності, більше вільних ігор та більше можливостей для самостійного вирішення дрібних проблем.

Експерти радять батькам:

• доручати дітям завдання, які відповідають їхньому віку;
• не кидатися вирішувати кожну проблему дитини миттєво;
• залишати простір для нудьги, адже саме вона запускає креативність;
• допомагати дітям чітко називати те, що вони відчувают;
• показувати, що просити про допомогу – це сміливість і навичка, а не слабкість.

Зрештою, завдання полягає не в тому, щоб захистити дитину від будь-яких життєвих невдач, а в тому, щоб бути поруч і навчити її з ними справлятися.