На старих радянських конвертах можна було побачити незвичні адреси: Арзамас-16, Челябінськ-65, Красноярськ-26, Капустин Яр-1. На перший погляд могло здатися, що це поштові відділення великих міст СРСР, втім, таке враження оманливе, передають Патріоти України.
Насправді ж за такими позначеннями ховалися цілі населені пункти, яких часто не було на звичайних картах. Вони мали власні житлові квартали, школи, лікарні, магазини й навіть кінотеатри, але їхнє справжнє призначення та місце розташування тримали в таємниці. Що це були за міста і чому їх так дивно позначали, розбирався OBOZ.UA.
"Пронумеровані" міста почали з'являтися в Союзі після Другої світової війни, коли країна активно розвивала атомну промисловість і створювала ядерну зброю. Для цього будували секретні заводи, науково-дослідні інститути та військові об'єкти. А поруч із ними виростали поселення для тисяч інженерів, учених, робітників і військових, які працювали у цих закритих установах. Оскільки розголошувати місце розташування таких підприємств було небезпечно, населені пункти отримували умовні назви та поштові адреси.
Формували їх так: до назви уже відомого існуючого міста додавали цифри, наче це було якесь поштове відділення в його межах, хоча насправді секретний населений пункт міг розташовуватися за десятки або навіть сотні кілометрів від нього. Ці числа не означали кількість підприємств чи порядковий номер міста в якомусь списку. Вони були частиною системи умовної адресації. Водночас у закритих документах населений пункт міг мати зовсім іншу офіційну назву. Тож фактично одне місто існувало під двома іменами: справжнім, про яке знали лише обмежене коло людей, і секретним, яке використовували в листуванні та документах.
Згодом такі населені пункти отримали статус закритих адміністративно-територіальних утворень – ЗАТО. Обмеження стосувалися не лише інформації про місцеві підприємства, а й усього міста. Потрапити туди стороннім було непросто: для в'їзду потрібен був спеціальний дозвіл, зокрема й тим, хто хотів відвідати родичів.
Одним із найвідоміших прикладів був Арзамас-16 – нинішній Саров. У 1946 році тут розмістили конструкторське бюро КБ-11, де розробляли першу радянську атомну бомбу. Її випробували 29 серпня 1949 року на Семипалатинському полігоні. Сам населений пункт у 1954 році офіційно отримав назву Кремльов, однак у відкритому листуванні продовжували використовувати умовні адреси. Спочатку це був Арзамас-75, а з 1966 року – Арзамас-16. Лише в серпні 1995-го місту повернули назву Саров.
Інший приклад – Челябінськ-65, який нині відомий як Озерськ. Його почали будувати наприкінці 1945 року біля майбутнього комбінату №817, згодом названого "Маяк". Тут виробляли плутоній для радянської ядерної програми. Спочатку місто називали Челябінськом-40, а місцеві жителі – просто "сороківкою". У 1965 році поштові відділення отримали нові номери, через що звичне позначення змінилося на Челябінськ-65. Назву Озерськ відкрито почали використовувати лише у 1994 році.
У тій самій області існував іще один секретний населений пункт – Челябінськ-70, нинішній Снєжинськ. Його почали будувати в 1955 році для працівників другого радянського центру з розробки ядерних боєзарядів. Спочатку місто фігурувало в документах як Каслі-2, потім – Челябінськ-50, а з 1967 року отримало позначення Челябінськ-70. Так в одній області одночасно існували два закриті міста, у назвах яких фігурував Челябінськ.
Цифри використовували й для позначення населених пунктів, пов'язаних з іншими військовими та науковими об'єктами. Наприклад, Капустин Яр-1 – це нинішній Знаменськ, поруч із яким із 1946 року працював ракетний полігон. Красноярськ-26 сьогодні називається Желєзногорськом. Там розташований секретний комбінат із виробництва плутонію. А в Красноярську-45, який тепер має назву Зеленогорськ, виробляли збагачений уран. Існували також Загорськ-6 і Загорськ-7, пов'язані з науковими установами, що досліджували небезпечні віруси та засоби протидії їм.
Секретні міста були й на території України. Серед них – Макарів-1, де, за наведеними в одному з матеріалів даними, зберігали та обслуговували ядерні боєголовки, а також Івано-Франківськ-16 – об'єкт, який використовували як центральну базу зберігання ядерних боєприпасів. Такі населені пункти мали власну інфраструктуру, але їхнє справжнє призначення приховували навіть від більшості громадян країни.
Попри суворий режим, за огородженими периметрами тривало звичайне міське життя. Там працювали дитячі садки, школи, лікарні, магазини, заклади культури. Водночас умови залежали від часу заснування міста та його призначення. Перші будівельники деяких поселень жили в бараках і тимчасових приміщеннях, тоді як згодом працівники секретних підприємств могли розраховувати на значно кращий побут.
Жителі закритих міст нерідко отримували підвищені зарплати та мали доступ до товарів, які в інших регіонах СРСР були дефіцитними. У місцевих магазинах можна було знайти продукти й речі, за якими решта країни стояла в чергах. Однак за такі переваги доводилося платити обмеженнями: контролем пересування, складнощами з поїздками та суворими зобов'язаннями не розголошувати інформацію про роботу й місце проживання.
Після розпаду Радянського Союзу частина секретних назв стала надбанням громадськості, а міста поступово повернулися до звичних імен. У 1992 році в Росії ухвалили закон про ЗАТО, проте режимні обмеження в багатьох населених пунктах збереглися. Деякі з них залишаються закритими й сьогодні.
На старих радянських конвертах можна було побачити незвичні адреси: Арзамас-16, Челябінськ-65, Красноярськ-26, Капустин Яр-1. На перший погляд могло здатися, що це поштові відділення великих міст СРСР, втім, таке враження оманливе, передають Патріоти У...
Уродженця Волинської області Івана Поремчука визнали найкращим юніорським спортсменом світу серед чоловіків у ваговій категорії до 97 кілограмів, передають Патріоти України з посиланням на «Суспільне Луцьк». Переможця визначали за результатами голосува...
