Це може здивувати! Чому в СРСР майже всі трактори були синього кольору

Радянський Союз після завершення Другої світової війни зіткнувся із завданням швидкого та масштабного відновлення національної економіки, зокрема, інтенсифікації сільського господарства. У процесі оновлення парку техніки перед державним керівництвом постало питання про необхідність візуального розмежування військових та цивільних машин, передають Патріоти України

Метою було позбутися асоціацій із війною: захисний колір хакі мав зникнути з цивільного сектору, щоб не нагадувати населенню про важкі часи. Натомість наголос робився на мирній, продуктивній праці та будівництві нового життя.

Існує цікава, хоча й непідтверджена легенда, що тодішній лідер країни Микита Хрущов особисто віддавав перевагу небесному відтінку і рекомендував використовувати його для нових тракторів, попри те, що перші, довоєнні зразки, мали традиційний червоний колір державного прапора. Таким чином, синій колір став не просто фарбою, а символом повоєнної відбудови та нових мирних пріоритетів.

Чому трактори в СРСР були синіми

Перехід на синій колір мав вагомі економічні обґрунтування. Синій пігмент був одним із найдешевших у виробництві, що, відповідно, значно здешевлювало виготовлення емалі. Оскільки колгоспи та радгоспи масово закуповували техніку синього кольору (інших варіантів для внутрішнього ринку практично не було), це створювало ефект економії на масштабі, ще більше знижуючи собівартість фарби. Крім того, синя емаль відмінно наносилася на ґрунтовку, яка використовувалася в той час. Завдяки високій адгезії (зчепленню) навіть відносно тонкий шар фарби забезпечував надійне покриття, що дозволяло заощаджувати фарбувальні матеріали.

Також стандартизація кольору спрощувала виробничий процес. Техніка, призначена на експорт, часто фарбувалася у червоний, що вимагало відокремлення. Коли всі компоненти для внутрішнього ринку були синіми, сортування деталей відбувалося автоматично після фарбування, полегшуючи подальше складання машин. Ще однією зручністю, яку оцінили користувачі, була можливість легко отримати фарбу тон у тон на заводі-виробнику для ремонту, що розв'язувало проблему точного підбору відтінку після пошкоджень. Додатковим практичним бонусом є те, що на синьому тлі подряпини та невеликі вм'ятини менш помітні, ніж на інших кольорах.

Окрім економічних та виробничих чинників, вибір кольору пояснюється також ідеологічною стандартизацією. Хоча різні заводи-виробники могли випускати ідентичні моделі з різним забарвленням (наприклад, гусеничний трактор ДТ-75, який у Волгограді був червоним, а в Казахстані – синім), загальна тенденція до синього кольору була помітна. Варто зазначити, що у синій (або блакитний) фарбувалися також і радянські вантажівки, як-от популярні моделі ГАЗ-52, ГАЗ-53 та ЗіЛ-130, часто з білими радіаторними ґратами. Синій колір використовувався і з міркувань безпеки та пошуку, оскільки він різко виділяв техніку на тлі зелених лісів або сільськогосподарських угідь.

Існує й екзотична причина, пов'язана із народними забобонами. Для селян синій колір асоціювався з ясним небом та відсутністю дощів, що прямо гарантувало високий урожай. Не виключено, що на зорі тракторобудування селяни могли навіть самостійно перефарбовувати придбану техніку в синій колір, аби "притягнути" гарну погоду.