Це справжній прорив! Лікарі вперше змогли частково повернути зір сліпій людині

За допомогою експериментальної генної терапії групі науковців із Франції вдалося частково відновити зір у сліпого чоловіка з рідкісним дегенеративним захворюванням очей. Вони вважають, що їхнє відкриття допоможе в лікуванні й інших людей із серйозними порушеннями зору, передають Патріоти України.

У 58-річного чоловіка, на якому випробували експериментальну терапію, 40 років тому діагностували пігментний ретиніт. Це спадкове дегенеративне захворювання очей призводить до руйнування світлочутливих рецепторів, а отже, до часткової чи повної сліпоти. За оцінками, пігментний ретиніт мають близько двох мільйонів людей у світі.

Для таких людей одним із перспективних методів бодай часткового відновлення зору є оптогенетика — техніка, яка полягає у використанні світла для контролю за нервовими клітинами. Практичне застосування оптогенетики наразі неможливе, але в останні кілька років у цій сфері здійснюється все більше відкриттів.

Що стосується згаданого 58-річного чоловіка (його ім’я не розкривають з етичних міркувань), його очі все ще могли відрізняти світло від темряви. А через проведену раніше генетичну терапію — оптогенетичне відновлення зору — за допомогою спеціальних окулярів він міг частково бачити одним оком.

Нині ж група науковців із Інституту зору в Парижі під керівництвом Хосе-Алена Сахеля вперше застосувала оптогенетичне відновлення зору для часткового лікування нейродегенеративної хвороби очей. Допоміг світлочутливий білок каналродопсин, який уперше відкрили у зелених водоростях.

Терапія складалася з двох етапів. На першому чоловікові ввели в око, яке бачило найгірше, вірусний вектор, що стимулював виробництво каналродопсинів у тій частині рогівки, яка не була вражена пігментним ретинітом. Світлочутливі білки тепер надсилали електричні сигнали в мозок — уражене око почало розрізняти світло, але тільки жовті його відтінки.

Саме тому науковці використали спеціальні окуляри з відеокамерою спереду й проєктором ззаду. Ця конструкція перетворювала світлові сигнали зовні в спектр, який чоловік був би здатен розрізняти. Але й без того для вироблення достатньої кількості світлочутливого білку — й адаптації мозку до сприйняття світла — минули місяці.

Як наслідок чоловік навчився сприймати й визначати різноманітні об’єкти, які перебували перед них. В експерименті використовували записник і коробку зі скобами для степлера. Електроенцефалограма підтвердила активність ділянок мозку, які відповідають за зір у людей, зокрема зорової кори.

«З часом пацієнт засвідчив, що в нього значно покращилося виконання повсякденних візуальних завдань, як-от визначення, де лежить тарілка, чашка чи телефон, знаходження меблів у кімнаті чи визначення дверей у коридорі — але тільки з використанням окулярів», — зазначають автори.

Вони стверджують, що їхні результати можуть у майбутньому застосовуватись для терапії пацієнтів із майже повною або повною втратою зору. Однак, як застерігає Джеймс Бейнбридж із Університетського коледжу Лондона, йдеться поки хай і про високоякісне, але дослідження лише одного пацієнта.

На сьогодні є й інші методи лікування пігментного ретиніту. Один із них передбачає використання камери за допомогою електродів, під’єднаних до нервових закінчень в оці, інший — «виправлення» мутованих генів, відповідальних за виникнення хвороби (але оскільки може бути понад 70, цей метод не такий надійний).