ТЦК мобілізував чоловіка, який мав бронювання: Стало відомо, що вирішив суд

Необізнаність ТЦК про наявність у позивача права на відстрочку не спростовує того факту, що позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації у відповідності до статті 23 закону про мобілізацію. На цьому наголосив у своєму рішенні від 23 серпня 2024 року Вінницький окружний адміністративний суд, повідомляє sud.ua, передають Патріоти України.

Обставини справи

Чоловік у середині червня 2024 року звернувся з позовом до ТЦК та до військової частини.

Мотивував позов протиправністю наказу начальника ТЦК від 31.05.2024 в частині призову та направлення для проходження військової служби, адже такий прийнято без врахування наказу Мінекономіки від 31.05.2024, згідно з яким позивачу надано відстрочку строком на 6 місяців – до 31.11.2024.

Позивач вважає, що він підлягає виключенню зі списків особового складу військової частини, оскільки наказ командира зазначеної військової частини від 31.05.2024 про його зарахування до списків особового складу був виданий внаслідок прийняття ТЦК протиправного наказу про мобілізацію.

У зв’язку із заявою адвоката позивача суд своєю ухвалою у порядку забезпечення адміністративного позову зупинив дію наказу командувача Національної гвардії по особовому складу в частині переміщення позивача для подальшого проходження військової служби до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі, а також заборонив органам та посадовим особам Національної гвардії здійснювати будь-які дії з переміщення позивача до набрання законної сили судовим рішенням в цій адміністративній справі №120/7924/24.

Що вирішив суд

Отже, суд встановив, що Мінекономіки було видано наказ про бронювання військовозобов`язаних за ТОВ, де працює позивач, за списком, погодженим Генеральним штабом ЗСУ.

Відповідно до витягу з наказу Мінекономіки про бронювання позивачу, 1991 року народження, який працює в ТОВ на посаді начальник зміни, надано відстрочку до 31.11.2024.

Також, з матеріалів справи слідує, що гендиректором ТОВ сформовано та підписано повідомлення про бронювання позивача.

Відповідно до витягу із наказу начальника ТЦК від 31.05.2024 позивача призвано на військову службу. На підставі наказу начальника навчального центру Національної гвардії позивача зараховано в списки особового складу навчального центру.

Надалі відносно позивача командувачем Нацгвардії по особовому складу прийнято наказ від 12 липня 2024 року щодо переміщення для подальшого проходження військової служби до військової частини Нацгвардії.

Наказом командира військової частини від 26.07.2024 солдата з 17.07.2024 було призначено на посаду старшого механіка-водія взводу оперативного призначення.

На переконання позивача, в зв`язку з протиправністю прийнятого ТЦК наказу від 31.05.2024 про призов на військову службу під час загальної мобілізації, решта прийнятих відповідачами відносно нього наказів є також протиправними та підлягають скасуванню.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Судом встановлено, що позивача заброньовано за ТОВ та надано відстрочку до 31.11.2024, що підтверджується відповідним витягом з наказу Мінекономіки.

Крім того, судом встановлено, що на виконання пункту 12 Порядку бронювання ТОВ надіслало до ТЦК, де військовозобов`язаний перебуває на військовому обліку, повідомлення про бронювання за формою згідно з додатком 5 для зарахування його на спеціальний військовий облік.

Відтак, на момент винесення начальником ТЦК наказу від 31.05.2024 про мобілізацію позивача, у відповідності до вимог статті 23 Закону №3543-XII, позивач мав відстрочку від призову до 31.11.2024 включно, а отже, не підлягав призову. Проте ТЦК не було вжито належних заходів щодо з`ясування таких обставин.

В контексті наведеного суд також зазначає, що відповідно до Положення про ТЦК №154 районні ТЦК оформляють відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Також за приписами пункту 15 Положення керівник ТЦК зобов`язаний організовувати проведення перевірок стану бронювання військовозобов`язаних.

З наведеного слід дійти висновку, що обов`язок щодо перевірки наявності відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу та підстав для її надання також покладено й на районні ТЦК, а тому ТЦК мав перевірити наявність чи відсутність у позивача права на відстрочку від призову за мобілізацією, ураховуючи відповідне повідомлення з боку позивача.

Водночас, пунктом 12 Порядку №76 прямо передбачено, що Міноборони у триденний строк доводить рішення про бронювання військовозобов`язаних до відома відповідних ТЦК.

Отже, поряд із обов`язком роботодавця повідомити відповідний ТЦК про прийняте Мінекономіки рішення про бронювання, відповідний обов`язок покладено також на Міноборони.

Більше того, необізнаність ТЦК про наявність у позивача права на відстрочку не спростовує того факту, що позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації у відповідності до статті 23 Закону №3543-XII.

На переконання суду, в даному випадку, з огляду на очевидну незаконність оскаржуваного позивачем акта індивідуальної дії, який хоч і вичерпує дію фактом виконання, його скасування не порушить стабільності публічно-правових відносин та принцип правової визначеності, а, навпаки, вказуватиме на неприпустимість неправомірних дій ТЦК при мобілізації військовозобов`язаних осіб, які мають право на відстрочку (мають статус заброньованої особи).

З урахуванням вищевказаного, суд доходить висновку про те, що наказ начальника ТЦК про призов на військову службу від 31.05.2024, в частині призову позивача є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині скасування решти прийнятих відповідачами наказів, а саме наказу начальника військової частини в частині зарахування до списків особового складу, наказу командувача Національної гвардії в частині переміщення солдата тощо, то суд зазначив, що дії і рішення відповідачів не ґрунтуються на законі, суперечать принципу верховенства права та не узгоджуються із судовою практикою Європейського суду з прав людини.

Зокрема, суд вказав, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення ЄСПЛ у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), пункт 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67, від 11 червня 2009 року, також рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, пункт 71).

Суд вказав, що прийняті внаслідок реалізації наказу ТЦК від 31.05.2024 решта наказів, які пов`язані з проходженням позивачем військової служби, є похідними від наказу ТЦК, а тому теж підлягають скасуванню.

В той же час, визначаючись щодо вимог зобов`язального характеру, а саме в частині виключення позивача зі складу військової частини, суд враховує, що у відповідності до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В даному випадку судом встановлено, що на час звернення до суду з даним позовом позивач, на виконання наказу начальника ТЦК був зарахований до списків військової частини.

Разом з тим, вже після відкриття провадження у даній справі, наказом командира військової частини від 22.07.2024 солдата було зараховано до списків частини, який прибув для проходження військової служби із військової частини НГУ, у розпорядження командира військової частини з 17.07.2024 на підставі припису. Також, наказом командира військової частини солдата було призначено на посаду старшого механіка-водія.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, зважаючи на необхідність належного захисту та відновлення порушеного права позивача, слід вийти за межі позовних вимог та зобов`язати військову частину Нацгвардії виключити позивача зі списків особового складу.

Приймаючи рішення про відновлення порушених прав позивача у зазначений вище спосіб, суд також враховує, що прийняття Міністерством економіки України наказу від 31.05.2024 за про бронювання військовозобов`язаних, яким, окрім іншого, було заброньовано й позивача, було зумовлено необхідністю забезпечення функціонування економіки та життєдіяльності населення в особливий період. Тобто, відповідний наказ про бронювання позивача був прийнятий з метою забезпечення стабільної роботи ТОВ, яке віднесено до категорії критично важливих підприємств, у спосіб збереження в штаті товариства кваліфікованої робочої сили.

Відповідно, перебування позивача в складі військової частини робить неможливим виконання ним своїх посадових обов`язків на товаристві, що відповідно до наказу міністерства визнано критично важливим для економіки.

Отже, суд визнав протиправними та скасував:

• наказ начальника ТЦК в частині призову позивача на направлення для проходження військової служби;
• наказ військової частини в частині зарахування до списків особового складу на відповідну посаду
• наказ командувача Національної гвардії по особовому складу в частині переміщення солдата
• наказ начальника по стройовій частині військової частини в частині виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення солдата в зв`язку з переміщенням його до військової частини Нацгвардії
• наказ командира військової частини Нацгвардії про зарахування до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення
• наказ командира військової частини про те, щоб уважати позивача таким, що приступив до виконання обов`язків

Також суд зобов`язав військову частину Національної гвардії виключити позивача зі списків особового складу.