"Ти - погана матір, нацисти вас вб'ють": Росіянка розповіла, чому переїхала в Україну після початку повномасштабної війни (відео)

Росіянка Світлана Гвоздікова переїхала до України після початку повномасштабної війни. Жінка вирішила покинути РФ, бо не поділяла погляди співгромадян на військову агресію своєї країни. Наразі з дитиною вона проживає в Одесі, спілкується українською мовою та чекає з війни чоловіка, який служить у ЗСУ. Про це йдеться у матеріалі «Суспільного», передають Патріоти України.

Світлана народилась у місті Краснодар у РФ. З 2022 року вона разом із родиною, чоловіком та донькою, проживає в Одесі. Батьки та друзі жінки наразі залишилися в Росії. Рішення Світлани переїхати до України вони не зрозуміли.

«Я чула такі речі, як: «Ти – погана матір, ти везеш дитину під бомби, там нацисти вас вб'ють, там не можна розмовляти російською, там все буде погано. Залишай дитину, якщо ти так хочеш їхати за чоловіком, їдь сама». Звісно, це дуже вразило мене, я почувалася зрадженою. Вони не розуміли мене, а я не могла зрозуміти їх, і не могла повірити в те, що ці люди, мої рідні, мої батьки, вони більше вірять телевізору, а не мені, своїй доньці, не своєму зятю, якого вони багато років знають. Все одно ми з донькою та з чоловіком поїхали сюди», – поділилась жінка.

Чоловік Світлани, Олександр Гвоздіков, наразі служить у морській піхоті, в 36-й окремій бригаді, на посаді командира громадського розрахунку у званні молодшого сержанта. До лав Збройних сил України чоловік доєднався з 2022 року. У мирному житті Олександр був адвокатом, працював не лише в Україні, а й за кордоном.

«Почали ми зустрічатися з кінця 2012 року. На той час в мене ще була адвокатська практика, я не міг остаточно залишити її в Одесі. Світлана придбала житло в Краснодарі, також не могла одразу залишити роботу. І оцей період коливань, він надалі вплинув на те, що фактично я пів року працював тут, а пів року жив в Росії. І на час, коли розпочалася Революція гідності, як зараз звуться ті події, як відбулося гібридне вторгнення на Донбас та окупація Автономної Республіки Крим військами Російської Федерації, я перебував в Краснодарі», – розповів чоловік.

Із 2014 року Світлана почала цікавитись політикою, адже помітила розбіжності між тим, що бачила на власні очі, коли приїздила в Україну, та тим, що каже російське телебачення:

«До 2014 року я зовсім не вважала, що політика – це те, що потрібно відстежувати кожній людині. Моє ставлення було таким, як у багатьох росіян: «Політика – це брудна справа, і ми там нічого не вирішуємо, тому не будемо туди лізти, будемо займатися лише своїм життям». Але з 2014 року, коли я побачила, що російське телебачення дуже багато бреше, що я, коли їжджу в Україну, не бачу там ніяких нацистів. Мене за російську мову тут ніхто не катував, навіть не ображав. Тоді я почала цікавитися політикою та вивчати українську мову», – розповіла жінка.

Із вивченням української мови Світлані допомагав чоловік Олександр. Жінка розповіла, що перший місяць не розуміла близько 70% від того, що чула. Однак за три місяці майже опанувала мову: «Коли у нас народилася донька, я запропонувала чоловікові розмовляти з нею українською, а я буду розмовляти російською. Але це у нас якось не вийшло. І коли вже в 22-му році він поїхав в Україну, я доньці сказала, що все, ти будеш дивитися мультики тільки українською, тому що ти підеш в українську школу, тобі потрібно знати цю мову, а давай будемо разом. І ми разом таким чином вивчали українську».

Наразі Олександр служить у ЗСУ. Світлана додала, що дуже пишається тим, що її чоловік військовослужбовець.

«Я завжди за нього хвилююся. Не знаю, що з ним відбувається в кожну хвилину. І навіть якщо він зараз сповістив мене, що все добре, це тільки зараз у нього добре, а через дві хвилини може бути вже зовсім не добре. Це дуже важко. Також дуже важко, коли дитина запитує маму, чому в моєму класі тільки мій тато захищає країну, чому немає інших батьків поряд з ним, чому вони тут».

Із рідними та близькими з Росії у жінки складні відносини. Світлана розповіла, що в РФ не залишилось людей, з якими вона могла б відкрито спілкуватись:

«У мене там вся родина, всі друзі, але їх більше немає. Я спілкуюся тільки з мамою. Іноді, дуже рідко, ми можемо поговорити. З батьком я не спілкуюся. Ми спілкуємося тільки на день народження. Моя сестра, як тільки я сюди поїхала, вона просто замовчала. Жодного разу ми з нею після цього не розмовляли».

За словами жінки, після переїзду до Одеси вона чекала різного ставлення, однак жодного разу не стикнулась з осудом або образами на свій рахунок.

«Навпаки, люди захоплювалися тим, що ми приїхали в країну з дитиною, коли з неї всі виїжджали. Багато хто виїжджав. І те, що мій чоловік пішов до ЗСУ, також викликає багато поваги і співчуття».

По закінченню війни Світлана хотіла б мати можливість поїхати до Росії. Там проживає її мати, яку вона не може побачити:

«Коли закінчиться війна, коли буде можливість... Я б хотіла поїхати в Росію, але зараз для мене це неможливо, тому що там на мене чекає стаття за держзраду, за тероризм, за екстремізм. А це навіть не 12 років за ґратами».