Титановий прорив, який не спрацював: чому радянські субмарини «Ліра» так і не стали зброєю майбутнього

На початку 1970-х років СРСР зробив ставку на технологію, яка виглядала революційною. Підводні човни проєкту 705 «Ліра» отримали титановий корпус — рішення, якого не наважувалися застосовувати жодні інші флотські держави світу.

Перші човни цього типу з’явилися у 1971 році. Вони вражали характеристиками: швидкість до 40 вузлів і занурення на глибину до 350 метрів. За швидкістю «Ліра» поступалася лише експериментальній радянській субмарині К-222 і значно випереджала більшість західних аналогів, передають Патріоти України з посиланням на онлайн-медіа УНІАН.

Чому обрали титан

Титан здавався ідеальним матеріалом для підводного флоту. Він поєднує високу міцність, стійкість до корозії та меншу вагу порівняно зі сталлю. За оцінками радянських фахівців, титановий корпус дозволяв зменшити водотоннажність човна майже на третину, знизити магнітне поле та суттєво збільшити допустиму глибину занурення.

Саме завдяки цьому «Ліри» могли бути швидшими, маневренішими й менш помітними для систем виявлення — принаймні в теорії.

Сувора реальність експлуатації

На практиці інновація виявилася надто дорогою та складною. Титан коштує у кілька разів дорожче за сталь, а його обробка та зварювання потребують спеціального обладнання і фахівців найвищого рівня. Будівництво й обслуговування таких субмарин стало серйозним фінансовим і технологічним тягарем.

Крім того, за оцінками західних аналітиків, «Ліри» виявилися гучнішими за американські та натовські підводні човни того часу. Це нівелювало одну з ключових переваг — прихованість, без якої висока швидкість у підводній війні майже не має значення.

Саме через поєднання високої вартості, складності виробництва та сумнівного бойового ефекту США ніколи не будували серійні підводні човни з титановими корпусами. Західні флоти зробили ставку на тихіші, технологічно простіші та економічно ефективніші рішення.

У підсумку радянські титанові субмарини залишилися яскравим прикладом того, як смілива інженерна ідея може випередити свій час, але програти реальним умовам війни, економіки та експлуатації.