Українські віряни відзначають свято одного з найулюбленіших своїх християнських святих

Церковні урочистості з цього приводу першим встановив папа римський Урбан ІІ після того, як 1087 року відбулось перенесення з Мир Лікійських у Малій Азії, де при житті перебувала кафедра Чудотворця, його мощів хрестоносцями до італійського міста Барі, де ті покояться і донині. До українського церковного колендаря день Миколая у травні увів митрополит Єфрем наприкінці ХІ ст., тож в Україні цей день святкувався.Колись у цей день господарі виводили коней у поле на першу пашу і священики служили посеред села молебні та кропили коней свяченою водою. У цей час в полі вершники їздили верхи - "щоб нечиста сила коней не мучила". В народі уклалося декілька приповідок з цієї нагоди:

"Прийшов Миколай - коней випасай", "Юрій з теплом, а Микола з кормом", "Святий Юрій пасе корів, а Микола - коней".

Від цього дня починали стригти овець і сіяти гречку, тож склалася приповідка: "До Миколи не сій гречки і не стрижи овечки!"

На Київщині і на Поділлі у цей день був звичай робити "заздравні" (щоб усі були здорові) обіди, які називалися нікольщиною. Звідси пішла ще одна приповідка: "Понаставляли тих мисок, як на нікольщині!"

За народними віруваннями, святий Миколай є покровителем мореплавців. Козаки перед довгою мандрівкою морем завжди служили молебень Богородиці й Миколаєві Угоднику.

Чорноморські моряки розрізняють також двох Микол: морського і мокрого. Морський Микола керує кораблями, а мокрий - водами. Обидва Миколи завжди є невидимо присутні поміж моряками. Вважається, що, не звертаючись до святих по допомогу, отримаєш певну загибель. Тому під час бурі на морі моряки моляться святому Миколаєві про порятунок від нещастя, а у разі небезпеки потонути виносять на палубу образ Миколи Чудотворця і молять його про спасіння.