"В академії - це взагалі капець...": 22-річний Герой України назвав два головні недоліки ЗСУ

Керівник розвідувальної групи 84-го окремого розвідувального батальйону Сухопутних військ ЗСУ Андрій Бублик, який став Героєм України у 22 роки, називає колективні покарання та бюрократію основними недоліками нашої армії, передають Патріоти України.

За словами Героя, деякі командири досі застосовують до підлеглих такі застарілі радянські методи, як колективні покарання. «Наприклад, є загалом нормальний колектив, в якому хтось один, умовно, вживає алкогольні напої. Є деякі командири, які роблять так, щоб колектив впливав чи фізично, чи психологічно на таку людину, аби вона нічого не вживала й не підставляла інших. Звісно, колектив так чи інакше має вплив, але він сам має визначати, як треба вчиняти зі своїм товаришем, роз'яснити йому, що так не можна. Я зазвичай, коли є час, можу пояснити індивідуально кожному, що, як і навіщо треба робити, якщо підлеглі мене спитають», – наголосив Андрій Бублик.

Уперше Герой зіткнувся з цим явищем ще у Військовій академії, де деякі офіцери регулярно застосовували як колективні покарання, так і індивідуальне пригнічення перед усім колективом. «З одним з офіцерів ми віч-на-віч спокійно спілкувалися, а коли він виводив мене перед строєм, то там такі барви були... Я стояв, слухав і просто сміявся з того.

Справді, в бойових бригадах все трошки ліпше зі ставленням людей один до одного. Командири більш-менш адекватні, тоді як в академії більшість – це взагалі капець. Два роки вже пройшло з мого випуску, тож не знаю – може, там щось уже змінилося, але мій досвід такий», – поділився захисник.

Водночас він зауважив, що після повномасштабного у військо прийшло багато людей із різних сфер цивільного життя, які внесли свої корективи: «Міняється менталітет, стає менше кар'єристів, які думають тільки про те, як не втратити посаду чи щось ще».

Крім колективних покарань, Андрій Бублик вважає за недолік «безмежну бюрократію». Герой пояснив, що одночасно з його кар'єрним зростання у війську зростає і кількість «паперової роботи», яку йому треба виконувати.

«Я ненавиджу працювати з паперами, по-перше. А по-друге, відповідальність за ці папери ніби більша, ніж за людину під час бойових дій», – зізнається розвідник.