"В Україні почалася війна. Людям було вже не до нашої олії. Економіка стала нестабільною": Українка про те, як зробила бізнес у Чехії

Світлана Литвиненко на третьому курсі наважилась поїхати у Грецію працювати. Трудилась на різних роботах, але наполегливо вчила грецьку мову. Згодом вийшла заміж за місцевого архітектора та стала справжньою бізнесвумен. Як вдалось досягти успіху в Європі, землячка розповіла СарниNews.City, передають Патріоти України.

Я приїхала в Грецію зовсім молодою, мені було 19. Навчалась у Національному університеті водного господарства та природокористування в Рівному. Не побоялась кинути навчання на третьому курсі. У чужій країні спочатку доглядала за маленькими дітками, поки їхня мама працювала. Тож можна сказати, це була моя перша робота. Різну роботу виконувала доки не вивчила мову бездоганно. Це був найголовніший фактор, щоб знайти хорошу, високооплачувану роботу. І навіть отримати водійські права. Тепер дуже добре володію грецькою, вільно читаю й пишу.

Ніхто з роботодавців не хоче наймати працівника, з яким може виникнути проблема в спілкуванні через незнання мови. Українців у Греції чимало. Правда, більшість приїхали ще в 90-і або на початку 2000-их.

Із кожним роком ставало все важче отримати візу та дозволи на проживання. Греція ускладнювала умови. Українцям легше було потрапити в Польщу, Чехію або Словаччину на заробітки. У моєму містечку Краніді є дівчата і з Чернівців, і зі Львова, і з Донецька, і з Маріуполя. З усієї України. Зазвичай більшість свят проводили всіма родинами за спільним столом.

Я в Греції з 2000-го, майже 20 років - пів життя. Я називаю її другою Батьківщиною, бо ця країна стала мені дуже близькою. Прекрасна природа, море, гори, найсмачніша кухня зі свіжими овочами та фруктами цілий рік. Дуже відкриті та доброзичливі люди. І дуже гостинні.

- Познайомилися з чоловіком у кафе, де я працювала бариста, кава-леді. Хоча жили в одному місті, за 10 років ніколи не перетиналися. Приходив спочатку як клієнт випити кави. Потім - як друг. А через півроку, придивившись, вирішив: "Треба брати!". Жартую. Все склалося само собою в один вдалий пазл. І тепер ми вже дев'ятий рік разом, п'ять із яких в офіційному шлюбі.

Константінос у мене архітектор. У нього був свій офіс, де він робив проекти. А ще магазин з оздоблювальними матеріалами для дому. Я пішла з кафетерію до нього в офіс. На той час встигла закінчити університет і магістратуру за фахом інженер-топограф. Допомагала йому з проектами, але недовго. У країні почалася криза. Люди перестали будуватися, робити ремонти. Всі тримали гроші при собі. Боялись, що завтра буде ще гірше. Довелося закрити офіс, а потім і магазин.

Ніколи не відчувала жодних утисків з їхнього боку. Навпаки, українки тут у великій пошані. Бо хіба знайдете кращу господиню, ніж українку? Ось і греки цінують це в наших жінках. Мій чоловік не став винятком.

У родині мого чоловіка є велика плантація оливкових дерев, олію з яких вони здавали оптом. Так з'явилася ідея запатентувати нову торгову марку з нашим логотипом Olive & life і збувати олію в Україні. Для мене це був ще один привід бувати в Сарнах частіше. Ми зібрали всі необхідні документи, пройшли сертифікацію в Україні. І наша оливкова олія з'явилася в рідних мені Сарнах.

Відповідно до стандартів Євросоюзу, щоб отримати назву extra-virgin, якісної олії у пляшці повинно бути не менше, ніж 40%. Ми ж її ніколи й нічим не розбавляли. Віджимання відбувалося без термічної обробки. Можу з упевненістю сказати, що справжньої оливкової олії на ринку України немає – всю розводять. Нам це підтвердили, коли ми проходили сертифікацію. Це був кращий зразок ввезеної в Україну олії. Нашою метою було дати землякам спробувати її.

В Україні почалася війна. Людям було вже не до нашої олії. Економіка стала нестабільною, гривня обвалилася, ціни злетіли. Ми шукали нові ринки збуту. Розглядали багато варіантів. Вибір впав на Прагу - красиве місто в центрі Європи. Але не це було головне. Економіка країни щороку зростала. А ще тут досить лояльна політика для нових підприємців, страхування ризиків, соціальний пакет. Це був великий плюс Чехії.

Відкрили спочатку невелику "делікатесну" з грецькими продуктами в хорошому районі Праги. А через рік і невелике бістро з грецької кухнею. Її полюбили чехи.

Довелося перекваліфіковуватись з інженерів у шеф-кухарів. І, можу сказати, що досить вдало. Накривали стіл для кіпрського посольства, й навіть для собору православних церков, який проходив у Празі. Заходять у наш магазинчик багато чеських знаменитостей. Одна з них - Івана Земанова, перша леді Чеської Республіки.

Різниця між Чехією і Грецією істотна. Як уже згадувала, в Чехії досить серйозний соціальний пакет. І якщо платиш страховку, вона покриває всі медичні витрати, крім стоматолога. У Греції за все потрібно платити незалежно від державного страхування. Для нас це була одна з найголовніших причин, щоб залишитися у Чехії надовго. Це дає впевненість у завтрашньому дні - ти застрахований на всі випадки життя.

Три місяці тому в нашому подружньому житті сталася подія, яка змінила все наше подальше існування. Ми стали батьками. У нас народився син Георгій.

У Греції є традиція називати новонароджених на честь бабусь і дідусів. Спочатку на честь батьків чоловіка, а потім - дружини. Батька мого чоловіка звати Георгій. Тож вибирати не довелося. Через ці звичаї у Греції досі трапляються такі імена як Геркулес (Іракліс), Одіссей, Персефона, Афродіта, Кассіопея, Ахіллес.