Вакцинуйся або звільняйся: Відомий адвокат пояснює, де починається порушення прав громадянина в ході боротьби з теперішньою пандемією

Кількість хворих на коронавірус в Україні щодень зростає. Багато вчених говорять, що єдиним засобом боротьби з пандемією сьогодні є вакцинація. Щоправда, не всі українці готові й мають змогу щеплюватись. Хтось з пересторогою ставиться до вакцин, інші перехворіли чи мають протипоказання до цієї медичної процедури. Водночас в деяких областях вводяться додаткові карантинні обмеження. Згідно з якими до роботи, приміром, у кафе, ТРЦ тощо допускатимуть лише працівників, які отримали «зелений COVID-сертифікат» тобто документ про повний курс вакцинації.

Як наслідок, люди постають перед вибором — звільнення чи щеплення. Проте — чи мають право виганяти з роботи невакцинованих, як діяти тим, хто потрапив у таку ситуацію, роз'яснив «ФАКТАМ» адвокат, кандидат юридичних наук Денис Головін, зазначають Патріоти України.

«Примушування до участі в медичному експерименті, вочевидь, є аморальним і неправовим діянням»

— В кількох регіонах починають діяти нові суворі карантинні обмеження. Для багатьох груп працівників вводиться необхідність мати сертифікат про повний курс вакцинації. Все ж, чи обов’язкова ця медпроцедура в Україні?

— Ні, вакцинація не є і не може бути обов’язковою! Зараз дослідження вакцин тривають і перебувають на різних стадіях. Тож люди, які щеплюються, по суті, є добровольцями-експериментаторами, учасниками медичного експерименту, що роблять, безумовно, дуже важливу для суспільства справу — тестування вакцини від небезпечного захворювання. За підсумками цього тестування будуть виявлені та прораховані ймовірності побічних ефектів, ризики при захворюваннях, протипоказання і ще багато різних факторів, які дозволять в майбутньому якісно боротися з вірусом шляхом застосування ефективної та безпечної вакцини. Тому примушування до участі в медичному експерименті, вочевидь, є аморальним і неправовим діянням.

Вже у далекому 1995 році ВРУ ухвалила Закон «Про приєднання до Статуту Ради Європи». Згідно зі статтею 3 Статуту Ради Європи, кожний член Ради Європи обов’язково повинен визнати принципи верховенства права та здійснення прав людини й основних свобод всіма особами, які знаходяться під його юрисдикцією. 27 січня 2021 року Парламентською Асамблеєю Ради Європи прийнято резолюцію «Вакцини проти COVID-19: етичні, юридичні та практичні аспекти», відповідно до пп. 7.3.1 — 7.3.2 якої Асамблея закликає держави-члени: забезпечити, щоб громадяни були поінформовані про те, що ВАКЦИНАЦІЯ НЕ Є ОБОВ’ЯЗКОВОЮ і що ніхто не здійснює політичного, соціального чи іншого тиску, щоб зробити щеплення, якщо вони не хочуть робити це самі; забезпечити, щоб ніхто не зазнав дискримінації за те, що він не був вакцинований через можливі ризики для здоров’я або не бажає бути вакцинованим.

Так, згідно зі статтею 10 Закону «Основи законодавства України про охорону здоров’я», громадяни України зобов’язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди й робити щеплення. Водночас у частині 6 статті 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об’єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та про можливі поствакцинальні ускладнення.

До того ж слід звернути увагу на той факт, що частина 1 статті 27 Закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» визначає вичерпний перелік захворювань, щеплення для запобігання яких в Україні є обов’язковим: туберкульоз, поліомієліт, дифтерія, кашлюк, правець та кір. Як бачимо, коронавірусу у списку не має.

Також варто зауважити, що Основний закон України дає право вибору щодо свого здоров’я. І це нормально у демократичному суспільстві. Мовиться про особисту відповідальність пацієнта.

— А що робити тим, кому вакцинація протипоказана чи хто нещодавно перехворів?

— Всі дані про перенесену хворобу чи протипоказання мають бути внесені до відповідних медичних систем, з яких «знімається» інформація. Почнемо з того, що відповідно до чинного законодавства, COVID-сертифікат — це не лише сертифікат про щеплення, а й сертифікат одужання від COVID-19 та результат ПЛР-тесту.

Підставами для формування COVID-сертифіката є наявність внесеної до центральної бази даних в установленому порядку інформації про: вакцинацію від COVID-19 особи, щодо якої сформовано запит; тестування на COVID-19 людини, щодо якої сформовано запит; факт одужання від COVID-19 особи, щодо якої сформовано запит. Уповноваженою установою для формування і засвідчення COVID-сертифікатів в Україні є державне підприємство «Дія». Кожному COVID-сертифікату присвоюється унікальний електронний ідентифікатор та формується QR-код.

Проблема лише в тому, що для того, щоб завантажити такий сертифікат в застосунку «Дія» потрібен біометричний паспорт (закордонний чи ID-картка); на порталі «Дія» — ваш електронний підпис. Тим, хто перехворів, можна не вакцинуватися 180 діб від дати забору матеріалів, що дали позитивний результат тестування на COVID-19. Інформація про такий тест повинна бути внесена сімейним лікарем чи терапевтом (залежно від того, з ким укладено договір) до бази НСЗУ. Тому ситуація «перехворів вдома, тест не робив» не пройде.

Відкритого переліку хвороб чи станів, наявність яких перешкоджає вакцинації, немає. Є роз’яснення, рекомендації, й не більше. Про це треба говорити з вашим лікарем, оскільки, скажу ще раз, тестування вакцини продовжується. Юридично вихід один — робити кожні 72 години ПЛР-тест.

— Проте, чи можуть працівника звільнити через відсутність щеплення?

— Розумієте, реально кожна особа може робити будь-що. Питання в тому, чи будуть ці дії законними. Працедавець може звільнити будь-кого з підлеглих за будь-що, однак не кожна з таких дій буде законною. У випадку з відсутністю щеплення звільнення буде незаконним.

— Як у такому випадку відстояти свої права?

— Ходять чутки, що на рівні нормативно-правового регулювання вже скоро працедавцям дозволять відстороняти від роботи всіх невакцинованих. Але поки що такого документу не має. Такі ж чутки чи то залякування посадових осіб ширяться й про звільнення. Крім того, навіть якщо такий акт розроблять, плакав по ньому Конституційний суд України. Підстави звільнення працівника передбачені КЗпП України, а будь-який кодекс в Україні за юридичною силою прирівнюється до законів, тобто треба внести зміни в закон, що є компетенцією Верховної Ради. Проміжний висновок: це не може бути підзаконний нормативно-правовий акт аж ніяк (типу постанови, інструкції, наказу, указу тощо). Крім того, відповідно до ст. 2−1 КЗпП України будь-яка дискримінація у сфері праці, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно, зокрема, від стану здоров’я, не допускається. Всі закони повинні відповідати Конституції України. В Основному законі України все чітко: залишаючи особу без зарплати, без можливості працювати в принципі, моментально порушуєте конституційне право. Конституція чітко пояснює наступне: «право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку вільно погоджується». Крім того, нею ж гарантується захист від незаконного звільнення.

— Щоправда, в наших реаліях довести керівнику, що він порушує права свого працівника, вкрай проблематично.

— Відстоювати свої права у такому випадку доведеться через суд. Механізм не складний, типовий для будь-якого звільнення. Якщо говорити про відсторонення чи недопущення, то це можливо лише у зв’язку з грубим порушенням чинного законодавства про працю. Якщо таке сталося, треба писати заяву до правоохоронних органів і долучити до неї докази. Людині необхідно зафіксувати власне факт недопуску на роботу: відео, свідки — будь-що, але чітко та по факту. Також раджу відвідати лікаря та отримати довідку про те, що особа у цей момент не перебуває у стані алкогольного сп’яніння. За місяць (строк позовної давності — 1 місяць з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, а реально забрати трудову можете й через пів року) готуєте позовну заяву з усіма доказами (вся ця метушня буде тривати ще пів року). В кінцевому результаті виграєте справу, і відповідно до рішення суду працедавець зобов’язаний буде поновити вас на роботі, сплатити всю зарплату за час «вимушеної відсутності», а це мінімум рік, ще й моральну шкоду.

Наголошую на тому, що текст Наказу МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» не містить норми про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати тих, хто відмовився вакцинуватися. Хоча про це дуже багато говорили в МОЗ.

«Працівники можуть відмовитися надавати інформацію про вакцинацію, і це буде цілком законно»

— Інша сторона «медалі» — органи перевірки. Якщо їхні представники прийшли в офіс та виявили невакцинованих працівників, які наслідки очікують на власника бізнесу?

— За ідеєю МОЗ, якщо вакцинація обов’язкова, то роботодавець зобов’язаний відсторонити особу, яка не вакцинована, що є незаконним, як ми вже розібралися. Крім того, працедавець може навіть й не знати про вакцинацію чи відсутність щеплення. Дані про здоров’я працівника, включаючи дані про вакцинування чи факт захворювання на коронавірус у минулому, є чутливими персональними даними працівників. Відповідно, при обробці таких даних роботодавець повинен діяти доволі обережно. Слід також бути готовими до того, що працівники можуть відмовитися надавати інформацію про вакцинацію, і це буде цілком законно. Тому, яку б там статтю не приписали «перевіряючі», все доволі просто оскаржується у судовому порядку.

— Якщо людину не пускають у той же ТЦ без сертифіката про вакцинацію, що робити?

— Питання двояке. Так, повертаючись до того, про що говорили раніше, жодної дискримінації за фактом вакцинації бути не може. З іншого боку, торговий центр — це приватна власність. По суті, йдеться про скупчення магазинів в одному місці. Магазин — це місце, де надаються послуги громадянам. Але це особлива категорія громадських місць. Магазин, наприклад, не можна порівняти зі стадіоном чи підземним переходом. Він має свого власника (в тому сенсі, що це не комунальна чи державна власність) — на його території діють свої певні правила.

Але тут є маленька ремарка. Вже не одноразово згадувався термін «дискримінація». Так ось, в легалізованій дефініції поняття «дискримінація» наголошується на тому, що (незалежно від її форми — пряма або непряма) це не є обмеження, які встановлюються з правомірною, обґрунтованою метою. В такому разі забезпечення громадської безпеки та порядку в закладі (магазин, торговий центр тощо), безумовно, є необхідною потребою, умовою забезпечення безпечного функціонування установи, її розвитку, тобто фактично розвитку власної комерційної господарської діяльності. І на цю тезу можна також посилатися прихильникам вакцинації та різних обмежень.

Як на мене, добровільно-примусова вакцинація, обмеження в принципі лише підсилюють настрої проти щеплень і дають величезне підґрунтя для конспірології. Така кількість реклами, банерів, лозунгів на кожному кроці, залякувань не сприяє, а лише погіршує ситуацію, бо навіть ті, хто й думав вакцинуватися, з таким тиском вже передумали.