"Важко бути серед байдужих цивільних": Звільнений з полону азовець розповів, що побачив після повернення до України

Після звільнення із полону спершу все здавалося ідеальним, але з часом приходить розуміння, що все не так чудово, як здавалося. Поведінка людей навколо стає помітнішою. Ставлення змінюється. Про це розповів в інтерв’ю "Еспресо.Захід" воїн ОЗСП "Азов" із Львівщини Іван Сокаль, який понад два роки перебував в російському полоні, передають Патріоти України.

"Я думав, що буду плакати від радості. Але насправді все було інакше – в сірому тоні. Я зрозумів, що нічого не закінчилося. Полон завершився, але попереду нас усе одно чекає робота. Ситуація зараз така", – поділився Іван Сокаль.

Він наголосив, що спершу було приємно повернутися, але згодом він усвідомив, наскільки сильно змінився. "За час у полоні емоції майже зникли. Я став беземоційним. Позитив чи негатив – усе сприймається однаково", – додав Іван Сокаль.

Після відчуття ейфорії на волі з часом, через місяць-третій, до нього прийшло розуміння, що все не так чудово, як здавалося. "Поведінка людей навколо стає помітнішою. Ставлення змінюється. Я згадую, як у Маріуполі, навіть маючи можливість зайти в Інтернет, бачив, як люди ставилися до війни тоді. І як ставляться зараз. Ця різниця разюча: раніше люди робили більше, ніж тепер", – пояснив він.

За словами бійця, перебувати серед людей йому стало важко. "Намагаюся не затримуватись на одному місці, уникаю великих скупчень. Після того, як стільки часу провів із людьми в полоні, вони мені набридли. Я почав ненавидіти натовпи", – сказав боєць.

Чи не страшно знову йти на фронт: звільнений з полону воїн відповів

Водночас Іван Сокаль сказав, що потребує оточення, де є люди, які підтримують його позицію й роблять ту справу, яку, мають робити всі. "Важко бути серед байдужих цивільних. Хоча, звісно, не всі такі. Є багато людей, які почали допомагати ще з 2014 року – волонтери чи ті, хто просто робили, що могли. І вони досі допомагають. Але є й інші: ті, хто у 2022 році, на початку повномасштабного вторгнення, на хвилі хайпу щось робив, а потім зупинився", – зауважив Іван Сокаль.

Зараз відсоток людей, які допомагають, на його думку, суттєво знизився, а багато хто взагалі відмовився від цієї справи. "Часто чую, як люди кажуть, що вони втомилися. Але вони не розуміють, наскільки втомлені ті військові, які зараз на передовій. Що їм тоді сказати? Іноді до мене підходять люди й питають: "Навіщо ти продовжуєш? Для чого тобі це потрібно?" Я не відповідаю. З ними просто нема про що говорити. Я бачив усе, що відбувалося в Маріуполі: дітей, зруйновані життя, і розумію, що потрібно працювати далі. Якщо опустимо руки, все це продовжиться й надалі. Тому ні, мені не страшно повертатися", – розповів він.