Вчені розставили крапки над "і": Чому собаки люблять валятися у бруді

Більшість собак маю дивну звичку – валятися в бруді та фекаліях. Однак вчені з’ясували, що це може бути частиною форми спілкування, яка є ще не дуже дослідженою передають Патріоти України.

З такою поведінкою знайомі більшість власників собак: пес повертається з прогулянки брудний і з різким запахом всього, у чому він зміг вивалятись. Вчений Саймон Гадбуа вивчає поведінку диких вовків, лисиць і койотів у Канаді та провів значну частину своєї кар’єри, намагаючись зрозуміти, як собаки й інші представники сімейства псових сприймають світ через ніс, але навіть його іноді спантеличує їхня поведінка, пише BBC.

Нюховий камуфляж

Собаки стали домашніми тваринами й друзями людей багато років тому, та, попри це, існує напрочуд мало досліджень про те, чому вони отримують таку радість, качаючись у фекаліях іншої тварини.

Одна з основних теорій говорить про те, що ця звичка є еволюційним пережитком часів диких хижаків. Тобто, хоч люди та приручили собак, позбутися основного інстинкту не вийшло.

"Можливо, в якийсь момент у далекому минулому цей інстинкт виконував дуже важливу функцію. З часом ця функція зникла, але вони досі це роблять", – каже Гадбуа.

Відомо, що вовки постійно качаються у фекаліях інших видів тварин, і основною причиною називають бажання забезпечити нюховий камуфляж для хижаків, коли вони переслідують свою здобич.

Але після результатів дослідження у 1986 році ця ідея була поставлена під сумнів. Дослідники дали вовкам низку різних запахів. В результаті з’ясували, що вовків майже не цікавило качання у фекаліях травоїдних тварин, таких як вівці чи коні – вчені взагалі не помітили, щоб вони намагалися увібрати в себе ці запахи. Запахи їжі також виявилися для них непривабливими. А от з радістю вони спиняли свій вибір на штучних запахах, таких як духи чи моторна олива.

Для тварини, яка хотіла б приховати свій запах від своєї здобичі, вибір чогось настільки чужорідного для їхнього природного середовища, м’яко кажучи, виглядає дивно. Однак дослідники також виявили, що другим улюбленим запахом вовків були фекалії інших хижих тварин, таких як пуми та чорні ведмеді.

"Тут, у Вовчому парку, вовки охоче качаються в запахах інших псових тварин і домашніх котів. Це підвищує ймовірність того, що дикі вовки також можуть качатися у запахах хижаків. Це не надасть корисного маскування для полювання", – пояснює Пет Гудман, старша кураторка тварин у Вовчому парку в Індіані, яка витратила багато років на вивчення запаху вовків.

Щоб менші собаки уникали інших хижаків

Тож чи може валяння в сильних запахах мати іншу маскувальну мету? Тобто не ховати їх від здобичі, а допомогти меншим собакам уникати інших хижаків.

Цю ідею підтверджує дослідження 2016 року, під час якого за допомогою дистанційних камер було зафіксовано незвичну поведінку сірих лисиць, які живуть в районі Санта-Крус в Каліфорнії.

Зазвичай ці лисиці є усамітненими тваринами, але було помічено, що вони регулярно відвідували місця, які позначали своїм запахом самці пум. На кадрах видно, як лисиці труться щоками об помічену землю.

За думкою вченого Макса Аллена, лисиці використовують запах, який залишають ці великі хижаки, як форму камуфляжу власного запаху, щоб приховати себе від інших великих хижаків, таких як койоти.

"Лисиці не можуть дати відсіч койотам, тому вони використовують запах пуми, щоб отримати певний захист. Запах пуми може дати їм час утекти", – говорить він.

Однак це не пояснює, чому більші представники псових, такі як вовки, також намагаються увібрати запах, який залишають інші хижаки. І також цілком можливо, що лисиці-самці просто труться головою та шиєю об предмети, щоб залишити свій власний запах.

Соціальний аспект

Що ж стосується домашніх собак, то у їхній поведінці може бути більш соціальний аспект: вони можуть просто намагатися поділитися з вами цікавим запахом.

Для тварин, які значною мірою сприймають світ через ніс, це може бути корисним способом обміну інформацією з рештою їхньої зграї в дикій природі.

За словами Пет Гудман, засновник Вовчого парку Еріх Клінгхаммер припускав, що качання у запахах може бути формою "невдумливого спілкування", коли вовки не обов’язково усвідомлюють, що несуть запах іншим на своєму хутрі. Але вона також помітила, що качання у запахах асоціюється з їжею.

"Я спостерігала, як наші вовки їдять маленькі шматочки лосятини. Коли вони отримували великий шматок лосятини, вони і їли, і качалися у її запаху. Я припустила, що запах їжі у диханні вовка та на його шерсті вказує на те, що ще є залишки їжі для інших вовків, які хотіли б повернутися до джерела запаху", – говорить вона.

Складна форма спілкування

Також вчені розглядають варіант, що качання у запахах може бути частиною складнішої форми спілкування.

Підтвердження цьому є дослідження, коли вовкам протягом дворічного періоду пропонували різні запахи та вони досить вибірково обирали ті, у яких будуть качатися. Хоча вони проводили багато часу, нюхаючи послід травоїдних тварин, таких як олені та морські свинки, саме незвичні запахи, з якими вони раніше не стикалися, викликали у них найбільше бажання у них покачатися – наприклад, запах карі, розмарину та овечої вовни.

Дослідники припускають, що така поведінка може бути спричинена зустріччю з незнайомими запахами та бути способом спілкування з рештою зграї.

Груповий запах

Саймон Гадбуа вважає, що у цієї звички є простіше пояснення. У вовчих зграях, які він вивчав у Канаді, головна тварина, як правило, першою качалася в сильному запаху, а за нею йшли інші.

"Можливо, йдеться про встановлення групового запаху. У вовків, яких я досліджував, якщо хтось почав тертися об щось на кшталт оленячої туші, вся зграя слідувала за ним і робила те саме", – говорить він.

Це підтверджує ідею про те, що колективні тварини, такі як вовки та собаки, можуть використовувати втирання запахів як спосіб для тварини приєднатися до групи. Це також може бути способом підвищити своє соціальне становище – якщо вони качатимуться у запаху старшої тварини, то можуть буквально всотати її вищий статус.