"Війна в Україні змусила мене шукати прихистку в Ірані": Українська біженка розповіла про те, що її вразило в цій країні

"Гадаю, що наших біженців тут небагато, адже це – непопулярний напрямок. В Іран їдуть тільки ті українці, в кого тут є родичі. Коли ми з чоловіком евакуювалися літаком з Варшави до Тегерану, зі ста людей я нарахувала три ірано-українські сім'ї, з них тільки одне подружжя було з дитиною. Припускаю, що всі вони приїхали з метою перечекати, а не для постійної міграції. В Ірані не діють програми підтримки для українців. Та й за візу треба заплатити 130 доларів США (близько 4800 гривень. – ред.)", – розповідає киянка Анна Бредіхіна.

Війна змусила її на кілька місяців покинути рідний дім ("й вештатися світом", додає жінка). За чотири місяці вона встигла пожити в трьох країнах – Польщі, Туреччині та Ірані, і Іран, зізнається, вразив її найбільше: "В очах поляків я бачила співчуття й бажання допомогти. Туркам (тим, з ким мала нагоду поспілкуватися) було абсолютно байдуже, хто ти й звідки. Без різниці – українець чи росіянин: розглядають нас як туристів, на яких можна заробити. А от Іран став для мене справжнім відкриттям".

Зі своїм чоловіком Анна познайомилася через соціальні мережі. "Він лінгвіст, володіє декількома мовами. Я написала йому перша, бо мені потрібна була допомога із перекладом і я хотіла, щоб це було безплатно. Звичайно, він допоміг симпатичній дівчині, – всміхається киянка. – З'ясувалося, що й жили ми в Києві недалеко один від одного. Спочатку я сприймала наше спілкування, як можливість потренувати розмовну англійську. Але згодом виявилося, що він для мене – рідна душа. Я – людина прямолінійна, тож вирішила відразу розпитати свого обранця, наскільки він релігійний та як загалом ставиться до життя.

Так я з подивом для себе дізналася, що більшість іранців орієнтовані на західний спосіб життя. Звичайно, частина людей ревно сповідує релігійні приписи, але молодь хоче жити по-сучасному. Наприклад, у мого чоловіка немає жодних заборон щодо їжі. Він не обмежує мене, як свою дружину, в одязі чи активності. Я навіть не зможу сказати, чим відрізняється життя з іранським хлопцем від життя з українським. Нічим. Особливості залежать радше від звичок та характеру конкретної людини, а не від національності". Своєю історією Анна поділилася з журналісткою "Еспресо.Захід".

"Серце" Ісфагану – площа Імама. Це – друга за величиною площа у світі після пекінської Тянь Ань Мень

"Коли в кафе або на базарі дізнавалися, що я з України, всі як один повторювали, що вони моляться за те, щоб українці "наваляли" росіянам"

На початку війни ми з чоловіком намагалися знайти житло в західних областях України й коли наші зусилля не увінчалися успіхом, вирішили їхати до нього на Батьківщину. Планували, що два тижні погостюємо у моїх свекрів, поки все не закінчиться. Але з очевидних причин затрималися.

Іранська родина відігрівала моє серце, як могла. Мене зустріли з жовто-блакитним букетом, а потім купували дуже багато пахучих квітів у горщиках, щоб я менше тужила за домом. Частували кавунами й червоними апельсинами. Возили на прогулянки в парки та сади. Купували різні дівочі "штучки", адже я приїхала майже без нічого. За все життя мені не сказали стільки разів "яка ти гарна" і "я так тебе люблю", як сказали в Ірані.

Зауважила, що на вулицях не було туристів, та й загалом не було людей з європейською зовнішністю, тож я, блондинка з зеленими очима, викликала у місцевих жвавий інтерес. Розглядали мене переважно жінки, які, зустрівшись зі мною поглядом, приязно всміхалися. Світлоокі люди в Ірані вважаються дуже гарними й попри обов'язок носити хустку на голові (хіджаб), важко було не помітити, що я – іноземка. Мене часто запитували, звідки я. Коли в кафе або на базарі дізнавалися, що з України, всі як один повторювали, що вони ненавидять Путіна, що в українців та іранців спільний ворог – Росія і що вони моляться за те, щоб українці "наваляли" росіянам. Також часто хвалили Зеленського, називаючи його "мужнім лідером".

"Один із прикордонників сказав нам, що якби міг, то поїхав би воювати за Україну, щоб покарати Росію за все те зло, яке та чинить, але не може цього зробити, бо держслужбовці в Ірані не мають права виїжджати з країни, поки не вийдуть на пенсію"

Торгівельний центр в Ісфагані

Мене всюди намагались чимось пригостити, щось подарувати. А єдиний мій манікюр іранська дівчина зробила безплатно на знак підтримки мене та України, хоч я й впиралося, бо із заробітками в них важко.

Коли ми з чоловіком відлітали з Ірану, прикордонники, які брали до рук мій паспорт, з цікавістю розпитували, що зараз відбувається в Україні: чи є в українців їжа, наскільки сильно нас бомбардують, чи хтось залишається в країні й що ми будемо робити далі. Обурювалися, що Росія так безжалісно на нас напала. Один із них навіть сказав, що якби міг, то поїхав би воювати за Україну, щоб покарати Росію за все те зло, яке та чинить, але не може цього зробити, бо держслужбовці в Ірані не мають права виїжджати з країни, поки не вийдуть на пенсію.

Впевнена, що українці й не здогадуються про таке відношення до нас іранців! Саме людей, а не влади ісламської республіки, яка продає Росії ці кляті дрони.

Одна із головних вулиць Ісфагану

"На собі відчула, наскільки складно жити в країні, на яку наклали санкції"

Навіть коли надворі було більш як +20ºС, наші родичі не вимикали опалення у помешканні. Річ у тім, що в Ірані досить дешеві енергоносії. Наприклад, всі комунальні платежі у великій квартирі на 130 квадратних метрів, в якій жило багато людей, обходились у перерахунку на наші гроші... лише в 150 гривень. Однак сьогодні через падіння місцевої валюти все дорожчає з космічною швидкістю. На собі відчула, наскільки складно жити в країні, яка перебуває під санкціями. Я не могла користуватися своїми банківськими картками, якими до цього спокійно користувалась за кордоном, й звичайно ж, гривню тут не приймали на обмін. Щоб хоч щось купити, єдине, що залишалося – це міняти готівковий долар на місцевий туман. Всередині країни працюють тільки іранські банки.

Також в Ірані є великі проблеми з інтернетом. Він дуже слабкий, а більшість додатків й сайтів відкриваються тільки через VPN (сервіс, який захищає інтернет-з'єднання та конфіденційність в інтернеті. – ред.). Мене це страшенно дратувало, бо я до такого не звикла. Потрібно було працювати віддалено, а інтернет постійно "зависав". Стало трохи краще, коли в мою кімнату провели окремий роутер.

Іранська влада потакає імперським амбіціям Путіну, але люди в більшості не підтримують агресивних дій Росії

40 років тому Іран був розвиненою та досить вільною країною. Іранці могли без віз подорожувати до США, Франції та інших країн, одягалися в те, що хотіли й мали серйозні наукові напрацювання.

Одна із вулиць Тегерану

Але маючи дуже впливову позицію серед країн Близького Сходу, Іран відмовився продати Великій Британії газ та нафту зі знижкою. Після цього у 1979 році в країні відбулася революція. Обманом до влади прийшли радикальні ісламісти. Обманом тому, що пообіцяли людям безплатні енергоресурси та, що не буде обов'язку носити хіджаб. Вже за два роки люди зрозуміли, що їх обманули, але було вже надто пізно.

Річ не тільки у введенні обов'язку носити хіджаб й насадженні ісламу, а в безглуздому менеджменті країною, руйнуванні міжнародних зв'язків, шаленій інфляції, проблемах з екологією та паплюженні гордого імені Ірану в цілому. За останні 40 сорок років диктаторський режим розвивався тільки у військовому напрямку й напрямку придушення власного народу.

Іранці кажуть, що у них та українців є спільний ворог і це – Росія. По-перше, є історичний аспект ненависті до російської влади, зокрема через те, що Росія постачала зброю Іраку під час ірако-іранської війни. Попри це, нинішня влада визначила Росію своїм партнером. Утім, іранці від цього лише програють. Наприклад, зовсім нещодавно РФ заблокувала підписання ядерної угоди між Іраном та США, яка могла б послабити санкції та укріпити економіку Ірану.

"40 років тому Іран був розвиненою та досить вільною країною. Іранці могли без віз подорожувати до США, Франції та інших країн, одягалися в те, що хотіли й мали серйозні наукові напрацювання"

Торговий центр у Тегерані

Крім того, Росія надає військову допомогу режиму для придушення протестів. Також іранці вважають, що Росія вивозить й захоронює ядерні відходи в їхній країні, через що зріс рівень захворюваності на рак. Все це кардинально відрізняється від того, як в українських новинах висвітлюють відносини Ірану та Росії.

До повномасштабної війни іранці знали про українські родючі ґрунти, що суперфутболіст Андрій Шевченко – українець і що у нас вродливі жінки

Іранці в більшості – політично освічені, слідкують за новинами з міжнародних ЗМІ: BBC, CNN тощо й вже давно ігнорують інформацію, яку ретранслюють державні пропагандистські канали. Вони знали, що Росія напала на Україну і які жахливі речі відбуваються в нашій країні, зокрема як жорстоко бомбардують Маріуполь. Знали назви українських міст. Дивувалися, чому не всі виїхали з Києва, адже це так небезпечно. Мене часто запитували, чому Україна у відповідь не завдає ракетних ударів по території Росії? Я лише розводила руками, натякаючи, що у нас просто нічим та й ми "не такі".

Було незвично, що люди настільки дистанціюються від свого уряду. Вони кажуть, що люди й влада – це дві різні речі та що "ці диктатори руйнують їхнє життя і паплюжать горде ім'я персів у світі".

Тегеран – столиця і найбільше місто Ірану

Попри загальний стереотип, що Іран з Росією партнери, від людей я почула дуже багато слів підтримки. Україна іранцям близька тому, що орієнтується на розвинений Захід, який є абсолютною протилежністю до політики режиму.

До повномасштабної війни іранці знали про українські родючі ґрунти, що суперфутболіст Андрій Шевченко – українець і що у нас вродливі жінки. Наприклад, один з відомих іранських телеведучих одружився на гарній українці й всі йому заздрили.

Вони також знають про окупацію Криму. Запитували мене: як таке можливо у сучасному світі, в Європі, щоб хтось прийшов і просто забрав твою землю, а міжнародної реакції на це немає?

Зараз вони кажуть, що відчувають великий сором та злість за те, що режим поставляє Росії дрони. Якби в їхній країні була б хоч якась демократія, то зброя б йшла Україні.

Галерея часів ("Будинок Хосейна Ходадада") у Тегерані, де зберігається величезна колекція годинників та інших засобів для вимірювання часу

Люди з цим не миряться – в Ірані триває найдовший і найбільший протест проти влади за всю історію. Люди з голими руками штурмують озброєних до зубів Стражів ісламської революції. В українців вони навчились робити коктейлі Молотова. У нас зовнішній ворог, у них – внутрішній.

У публічних місцях чоловік і жінка не можуть обійматися та цілуватися, а віднедавна – ще й триматися за руки

З кожним роком ситуація з правами жінок в Ірані стає дедалі складнішою, бо диктатори, які перебувають при владі, запроваджують дедалі більше заборон.

Релігія зобов'язує всіх жінок на вулиці постійно носити тільки вільний й довгий одяг, а також щільно покривати голову хіджабом. Мені було некомфортно, особливо, коли на вулиці спекотно, а ти пітнієш в хустині й навіть короткий рукав – під забороною.

Міст Хаджу в Ісфагані – один з найкрасивіших мостів Близького Сходу та й всього світу — був збудований у 1650 році на річці Заянді

У всіх публічних місцях можна зустріти представників так званої Поліції моралі, яка контролює, щоб жінки не знімали хіджаби. Мені декілька разів робили зауваження, бо моя хустина сповзала й було видно пів голови. У торговому центрі, коли нікого не було поряд і я вирішила стягти хіджаб з голови, щоб трохи перепочити, до мене відразу підбігла дівчина й попросила, щоб я покрила голову.

Хіджаб – це символ тиску, який влада здійснює на людей. Тож зараз під час революції, яка відбувається в Ірані, жінки на знак протесту знімають і спалюють його, бо хустина асоціюється у них із життям в неволі у диктаторів. А ще сорок років тому іранські жінки могли самі обирати, що їм носити.

На вулиці, у публічних місцях чоловік і жінка не можуть обійматися та цілуватися, а віднедавна – ще й триматися за руки. В Ірані для чоловіків і жінок є окремі пляжі, басейни, спортзали. Наприклад, я зі своїм чоловіком не могла б разом відпочити на березі моря.

"У торговому центрі, коли нікого не було поряд і я вирішила стягти хіджаб з голови, щоб трохи перепочити, до мене відразу підбігла дівчина й попросила, щоб я покрила голову"

Пішохідна вулиця Ісфагану Чахарбаг, де є багато магазинів та ресторанів

Також в цій країні заборонений алкоголь. Ті, хто якось поштучно привозить спиртне з Європи, продає його за шалені гроші. Тут більше популярні домашні червоні вина. Звичайно, виробляють їх підпільно.

Для нас це дивно, але іранське свято цілковито обходиться без алкоголю. Проте мені, наприклад, імпонує, що вони швидше будуть розважатися танцями й піснями, а не чаркою. Іранці натомість п'ють ну дуже багато чаю: кожен раз перед прийомом їжі та після, і цей чай – супер смачний.

Неприємно здивували правила щодо утримання домашніх тварин. На вулицях не побачиш людей із собачками чи котами. Відповідно до релігійних норм, ці тварини вважаються брудними, і вигулювати їх заборонено. Тому таких домашніх улюбленців тут майже не заводять. Якщо іранець, перебуваючи за кордоном, бачить чотирилапого, милується ним, фотографує, пестить.

Чому я поїхала з Ірану

Зізнаюся чесно: постійно жити в цій країні мені було б важко. Тут складно знайти роботу, а працювати віддалено на якусь міжнародну компанію практично неможливо через слабкий інтернет та купу заблокованих сайтів. Та і як отримувати гроші за свою працю? Роботодавці не захочуть заморочуватись. А зараз там узагалі стало небезпечно перебувати на вулиці. Проте я вірю в перемогу іранського народу над диктатурою, так само як і в перемогу України. Це буде найбільше свято в нашій родині.