"Врятував життя двом людям, а сам загинув, згорів живцем": Артилерист поділився історією порятунку пілотів підбитого гелікоптера

Віктор Левонович - молодий артилерист. Військовий на фронті від початку повномасштабного вторгнення. Хлопець поділився неймовірною історією порятунку пілотів палаючого гелікоптера, передають Патріоти України.

Кого змогли врятувати, а хто віддав своє життя, щоб врятувати побратимів, він розповів ведучій ТСН Наталі Островській у її авторському проєкті “НАТО”.

У той день військовий із побратимами був на контрбатарейній боротьбі. Всього за півтора-два кілометри від переднього краю фронту. Вони стояли в районі очікування та по команді виїжджали на вогневі позиції — відпрацьовували артилерійські системи ворога.

“Летіла наша авіація — три гелікоптери. Відпрацювали своє БК і розвертаються. А перед цим були канонади цілий день. Це був херсонський напрямок, ми якраз штурмували, і безперервно працювали всі тоді. І вертається один із тих трьох гелікоптерів і було чутно такий глухий постріл. Я відразу зрозумів, що це не артилерія. Потім бачу, пролітає гелікоптер ще метрів 300-400 і починає горіти. Його збив ворог з ПЗРК якогось. До переднього краю там дуже мало було”, — розповів Віктор Левонович.

Тоді він перебував на вогневій позиції та “вийшов” на свого командира, щоб спитати дозволу — чи можна їхати на допомогу військовим у гелікоптері.

“Він дає дозвіл. Цей гелікоптер пролітає ще метрів 400, піднімається наверх, і дві людини з екіпажу виплигують на висоті десь метрів 15-20. Гелікоптер падає, починає горіти, потроху детонувати. Ми туди під’їжджаємо: водій, мій оператор-топогеодезист і я. Була детонація невеличка. Ми були десь в метрах 500 від них, і здалеку було незрозуміло, де вони точно повипадали. Я даю команду водію — давай ліву посадку прочісуй, а оператору-топогеодезисту — праву. Сам пішов безпосередньо до гелікоптера. Підходжу і бачу, що лежить два чоловіки. Живі. Звісно, пошкодження є, вони з такої висоти великої впали. І переломи відкриті, і обгорілі вони”, — розповів Віктор Левонович.

Спершу військовий спитав у пілотів, скільки боєкомплекту вони відпрацювали. Коли почув, що всього половину, зрозумів — часу дуже мало.

“Їх треба звідти відтягувати. Мужички були по кілограм 900-100, тяжкі. І один більш такий жвавий, не так багато в нього було поранень. Він почав мені допомагати. Підлітає потім ще один із цих трьох гелікоптерів на евакуацію, щоб забрати поранених. Він стояв десь метрів 100 від того, що горів. Для мене трошки було дико, що екіпаж не виходив і не допомагав нам. Як мені потім пояснили, не можна їм виходити, бо не дай Боже із ними щось трапиться. Ми загрузили поранених у гелікоптер і він полетів”, — розповів Віктор Левонович.

Одразу після того, як гелікоптер злетів, почався ворожий обстріл — прилітали “Гради”. Тоді військові вибігли з поля, сіли в машину та поїхали виконувати свої завдання далі.

“Знаєте, коли на твоїх очах це відбувається, в першу чергу виникає бажання допомогти. Ми більше не бачилися з тими пілотами. Я ще забрав їхнє екіпірування, шолом, які валялися біля дороги, і віддав їх волонтерам з Дніпра. Обіцяли, що передадуть, якщо знайдуть власників. У тій ситуації для мене герой був один з екіпажу, який за штурвалом сидів і підняв гвинтокрил. Мені ці два казали: якби він цього не зробив, ми б не вистрибнули, і були б всі мертві. А той врятував їхні життя двом людям, а сам загинув, згорів живцем”, — розповів Віктор Левонович.