З архіву ПУ. "Надя переодягалася безхатченком, брала пляшку горілки і йшла в розвідку", - неймовірна історія кохання з фронту (фото)

На війні господарює не лише смерть. Журналісти розповіли історію бізнесвумен, яка пішла на фронт, стала там розвідницею та знайшла чоловіка, передають Патріоти України.

"У мене був не хріновий бізнес", - згадує розвідниця Надія Боговіч. До війни вона була успішним підприємцем. Відкрила в Івано-Франківську службу таксі, займалася вантажоперевезеннями. Після початку АТО стала волонтером, потім пішла воювати в ДУК ПС, а зараз офіційно служить в ЗСУ. І судячи з усього, минуле життя лякає її сильніше обстрілів.

"Я була такою перевантаженою, ви не уявляєте. Не через справи. Треба було вранці їхати на манікюр, потім на масаж, а потім в солярій. У мене часу на дочку не було. Це зараз я живу, а тоді існувала ", - зізнається розвідниця, яка змінила офісний стиль одягу на майку кольору хакі і такі ж штани.

З першим чоловіком вона давно розлучилася, виховувала дочку одна і не думала про те, що знайде нову любов. Тим більше на передовій. І, от, рік тому в Івано-Франківських ЗМІ вийшла стаття: "Боєць з позивним "Руда" заради чоловіка пішла на війну". Журналісти написали, що наша героїня розписалася з земляком і побратимом Юрієм (позивний "Сирота"), але видали бажане за дійсне.

Кільце змінювали тричі

З Надею і Юрієм ми зустрілися неподалік від наших позицій в Мар'їнці. Бійці повернулися з полігону, Сирота зайнявся чисткою автоматів, Боговіч вийшла зустрічати волонтерів: з Житомира приїхали Юлія Толмачова та її помічник Сергій Ченчевий. Вони швидко обмінюються новинами, розвантажують мікроавтобус, і нарешті, ми просимо детально розповісти лав-сторі.

"Про те, що "Сирота" хотів зробити мені пропозицію, знали всі, але мені не говорили. Шпигуни", - посміхається Надя. І, оскільки, готувався сюрприз, не могло бути й мови про примірку обручки.

"Якось сидимо на базі в Жованці (частина розрізаного війною селища Зайцеве, де лінія фронту може проходити по вулицях та городах), хтось знімає з пластикової пляшки кільце, яке знаходиться під кришкою, і каже: "Давайте подивимося у кого якої товщини пальці, це ж важливо, щоб на курок натискати". Все засовують пальці в це кільце, а я, дурна, теж. Пацани дивляться на мене, кажуть: "Товсті в неї пальці ", - я обурююся, сперечаюся з ними: "Нормальні у мене пальці. Нормально я стріляю", - продовжує сміятися Надя.

У підсумку, наречений з друзями тричі міняв кільце і нарешті вручив його нареченій на день її народження. "Нам тоді волонтери привезли кілька упаковок коли в жерстяних банках. Сидимо п'ємо, перший тост, другий. На третій всі встають. Ну, всі встали, і я встала. Хтось кричить: "Сирота", тобі слово". Ну, думаю зараз про любов скаже і сядемо. Замість цього хтось вмикає музику, хтось починає знімати відео, а Юра заходить з орхідеями, стає на коліна і простягає кільце. Я, як дура, розплакалася. Не думала, що мене щось може так розчулити", - зізнається Надя.

Свідком повинен був бути Андрій Маслов, позивний "Футболіст". Він загинув 21 травня 2018 року. Через два з невеликим тижні, 8 червня, загинув командир підрозділу Володимир Майборода, позивний "Май". Про весілля не могло бути й мови.

"Ми вирішили, через рік розпишемось. Але час минув, а друзі все гинуть і гинуть. Розпис - це свято, його потрібно відзначати. А як святкувати? Ну, як святкувати? Особисто у мене" Фугас "(Едуард Лобода, отримав смертельне поранення 3 липня цього року) - це 66-й друг, який загинув на війні. Як святкувати?", - видихає Надя.

"Я б по мінному полю побігла тільки б з ним нічого не сталося"

Наші герої зустрілися в 2016 році, воювали у одного командира, але не були знайомі особисто.

"Він думав, що я волонтер, що у мене є чоловік, хоча я вже розлучилася. Про Юру мені говорили: "Сирота" - спритний пацан", але я його ніколи не бачила та тільки набагато пізніше дізналася, що він справді круглий сирота. І перший раз ми поговорили в шпиталі в Івано-Франківську, куди він потрапив після поранення. Ми прийшли його провідати з друзями, а я - колишній бізнесмен, у мене 300 друзів - 300 мужиків, і жарти відповідні. Я з ними тоді посперечалася, що пересплю з ним. Повернулися на Схід, в один вечір щось між нами блиснуло і... Він мені не дав ", - зізнається Надя.

"Скотиняка!", - підключається до розмови волонтер Сергій Ченчевий, а Надя вже іншим серйозним тоном продовжує. "Після цього у нас зав'язалися стосунки, ми почали листуватися. Іскра-то, була, але на війні не завжди думаєш про секс, це не на першому місці. Є більш важливі речі. І одного разу, я поїхала зі Сходу, а через кілька днів читаю новини про те, що на шахті "Бутівка" чотири "200" і вісім "300". Я почала всім телефонувати і нарешті почула: "Не переживай, він "трьохсотий", все буде добре". Після цього ми вже з ним не розлучалися, хіба що на кілька днів, - Надя недовго замовкає, потім зізнається. - На війні важко бути вдвох. Я переживаю щоб з ним щось не відбулося, він переживає за всіх. Коли розподіляє завдання, призначає мене старшою, але групи прикриття. Воно мене їсть зсередини, я можу більше, не тільки прикривати. Але як я піду проти нього? І я розумію чому йду не поруч з ним. він знає, що мене треба тримати подалі, тому що, якщо щось трапиться... Так, я б по мінному полю побігла тільки б з ним нічого не сталося".

До розмови знову підключаються волонтери. "Я тебе скажу, що вона - відчайдушна взагалі. Надя переодягалася безхатченком, брала пляшку горілки і йшла в розвідку", - розповідає Юля Толмачова. "Пляшку пива", - поправляє Надя і каже, що за роки війни сталося багато різних "цікавих нюансів".

"Нюанс" з поліцією

"Дзвонять мені якось з місцевої поліції:" Ми б хотіли з вами поговорити ". Я тоді всім казала, що я - волонтер, але вони наполягали: "Просто уточнимо, заїжджали ви на шахту "Бутівка" чи ні". Я зібралася їхати до поліцейських, а "Май" мене зупиняє: "Почекай, їдемо з тобою. "Сироти" немає, не дай Боже з тобою щось трапиться, що ми йому скажемо?", - починає розповідь Надя.

Бійці сіли в машину, яку готували до виїзду на передову, в багажник був заповнений боєприпасами та зброєю.

"Під'їхали. На мене вже чекають біля дверей, і, о-па. Двоє мені руки заламали, в "ментуру" запхали і повели на третій поверх. По дорозі руки вище, і вище. Хтось каже: "Давай наручники". Я у відповідь не мовчу: "Х...чники". Розмовляють зі мною російською: "Щас тебе взагалі п..да буде! У вас незаконне збройне формування, ти вбивала людей!"- "Я? Я крім хліба нічого на позіції не возила! Якби я когось вбила, то вже б сиділа ", - Надя в особах переказує діалог, зображуючи "театральну" невинність.

Через десять хвилин "допиту" у неї задзвонив телефон, це командир почав турбуватися. "Телефонує "Май": "Надія, що там? Все нормально?" - "Ненормально" - "Що?" - "Погрожують" - "Ти на якому поверсі?" - "Третій, праворуч від входу". Поліцейський мене перебиває: "Стули пельку. Відповідай на питання". Кажу: "Я не розумію російську мову. Розмовляй зі мною українською. І ти чого тикаєш на мене?". Він у відповідь замахується на мене прикладом. А я відразу зрозуміла, навіщо у мене запитали на якому я поверсі: "Спробуй! У вікно подивися". Він від того вікна аж відлетів. Побратими вийшли з машини зі зброєю і дивляться на наш поверх. У поліцейських відразу мова з'явилася: "Вибачте", "Перепрошуємо".

І знову телефонує "Май": "Вмикай гучний зв'язок? Чути всім? Вона сказала "Плюс". У вас п'ять мінус. Якщо вона скаже "мінус" - чекайте". Поліцейські завмерли: "Що буде, якщо ти скажеш "мінус"? - "П...да буде". Вони знову "Вибачте", "Давайте, ми вас проведемо до виходу", "Обережно, тут висока сходинка", - Надя зі сміхом завершує розповідь про "нюанси".

"Нарешті в нас мужик в хаті з'явився"

"Розкажи, як я тікав від обстрілу з квітами", - Сирота ненадовго відривається від розібраної зброї. "Во! Оце історія", - пожвавлюється Надя і зізнається, що з "виходів" її наречений завжди приносить їй квіти.

"І то, як-то поїхали вони з Тарасом Степурою коригувати "мінометку". Чекаю, їх немає. Ми почали переживати: валять по нас, насипають дай Боже Нарешті, приїжджає з букетом квітів, а Тарас на емоціях розповідає: "Я "літаю" (керую безпілотником), коригуємо, а "Сирота" пішов квітів нарвати. І тут по нас почали 120-мм прилітати. Ми бігти, і твій "Сирота", раптом, повертається та біжить назустріч вибухам: "Я квіти забув!", - переказує історію Надя і показує на телефоні фото тих польових квітів.

Запитуємо про те, чи часто вони сваряться. Бо занадто ідеальною виходить її розповідь. Надя починає здалеку. "Подарували нам якось Ford Maverick. У нас така радість була! Ми йому так раділи, капець! Але десяти днів не минуло, ми потрапляємо на ньому під обстріл. По нас працюють з ДШК, хочуть, аби ми зупинилися, щоби нас можна було в полон взяти. І ми звідти, на двох дисках і двох колесах на швидкості 140 кілометрів на годину прориваємося. Коли вже було безпечно, залишили машину, пішли пішки. Вранці, прокидаюся і кажу: "машину шкода. Давай колеса поміняємо і вивеземо її?". "Сирота" відмовляється: "Від неї вже, напевно, один попіл залишився". Я наполягаю на своєму. Прийшли - стоїть наш Ford. Почали міняти колеса, і тут знову обстріл! "Сирота" крутить гайки і бурчить: "Ось! Послухай бабу! Жити вона не хоче! Машина у неї в голові", - знову в особах переказує історію Надя, а її наречений продовжує зосереджено чистити та змащувати автомати.

Останнє наше запитання: "Що для вас є кохання?" "Дурдом веселка", - тихо бурчить "Сирота". "Я не знаю, - знизує плечима Надя. - У мене часто запитують: "За що ти його любиш?" Неможливо на це відповісти. За що? Сказати, що за щось особливе - не можна. За все. Я не думала, що зможу так полюбити. Але коли побачила, що він без мене не може, то усвідомила, що і сама не можу без нього".

Наостанок вона розповідає про те, що і 20-річна дочка повністю схвалила її вибір. "Після знайомства вона сказала: "Мамо, у нього маніакальний погляд". Після двох днів спілкування зізналася: "Нарешті у нас в хаті мужик з'явився". Мені доводилося все життя бути сильною, боротися, виживати. У мене сильний характер, але так хотілося, щоб хтось стукнув кулаком по столу, гримнув на мене... Наші відносини з Юрою - не тільки квіти. Ми можемо сваритися, кричати один на одного. Але через п'ять хвилин він говорить: "Сонечко, прости" і мені більше нічого не потрібно. Що таке любов? Життя", - каже Надя.