З архіву ПУ. "Нічого спільного": "Росіяни - єдиний слов’янський народ, що не має власних колядок", - Винничук

Росіяни – єдиний слов’янський народ, який не має своїх коляд. І лише на початку ХХ ст. було створено кілька авторських та перекладних коляд однак народ їх ніколи не виконував, а ближче до Нового року росіяни співали “овсени”, які нічого спільного з колядками не мали. Про це у своєму блозі пише відомий український письменник Юрій Винничук, передають Патріоти України.

“Часто трапляються люди, які авторитетно заявляють якусь небилицю, а коли їм наводиш докази, що все не так, бояться відступити назад і далі товчуть порожнє в пустому. От, наприклад, один унікум вирішив довести, що в росіян теж є коляди. А це дурня. Я розумію, що така інформація може викликати у декого обурення, тому пошлюся на авторитети” – пише Юрій Винничук.

Письменник посилається на словники та відповідні джерела, відтак доводить, що в російській культурі не має колядок і щедрівок історично.

“Святвечір російською мовою звучить кумедно: “святый вечор”, бо скалькований з української мови, а переважно “сочельник” – от соченя – лепёшки на конопляном масле, которые пеклись на Рождество, а из теста делались маски, через которые смотрели на прохожих и по их наружности судили о будущем”. Але далі у тому ж словнику натрапляємо на фразу: “Великорусские колядки сравнительно редки”. Ага! Втішиться хтось. Таки є! Ну, що ж беремо книгу “Поэзия крестьянских праздников” (1970), де опубліковані російські обрядові пісні, і переконуємося, що колядували в Росії лише у прикордонних з Україною областях, там, де жили українці – на Кубані, Курщині, Вороніжчині – та й коляди ці були українські. Ось приклади.

“Толковый словарь Ушакова” стверджує: “Коляда – рождественский обряд, преим. на Украине, сопровождающийся песнями и обходом соседей (теперь исчезнувший”. Ну, бо це за совєтів писалося. А от, що писали до революції. “Словарь иностранных слов, вошедших в состав русского языка (Чудинов А.Н., 1910): “КОЛЯДА – святочный обычай в Малороссии ходить по домам и приветствовать хозяев с праздником”.

Як бачимо “коляда” – навіть не належить до російської лексики. Така сумна правда не одного щирого російського патріота гнітить. Ось і якась панна на своєму ЖЖ зі смутком повідомляє: “То есть таки да, таки русских колядок в собственном смысле слова, наверное, практически нет”.

Не було й свята Різдва такого, як в Україні, і не було Святвечора. “Энц. словарь Ф. Брокгауза и И. Ефрона” повідомляє: “Благосклонное внимание богов, с языческой точки зрения, обуславливалось надлежащим их угощением, жертвоприношениями; отсюда обрядовое употребление хлеба, каши, но особенно свиньи… Последнее поверье приводит нас к культу предков, который рельефно выступает в рождественской обрядности Малороссии и Белоруссии. В “свят вечир” (канун Рождества) вечерний ужин, состоящий в Лубенском уезде, главным образом, из кутьи (ячная, изредка пшеничная) и узвара (отвар сушеных плодов), имеет семейный и в частности поминальный характер”.

Ну, що ж беремо книгу «Поэзия крестьянских праздников» (1970), де опубліковані російські обрядові пісні, і переконуємося, що колядували в Росії лише у прикордонних з Україною областях, там, де жили українці – на Кубані, Курщині, Вороніжчині – та й коляди ці були українські. Ось приклади:

Ходя-походя месяц по небу
Святый вечор добрым людям.
Клича-поклича зарю за собой…

А ось щедрівка з Вороніжчини:

Як на ричци, на Ордане…

Припев:
Щедрый вечер, добрый вечер,
Добрым людям на здоровье.

Божия Матерь ризы брала…
Она брала, тай махала,
Тай на калынку позакидала.

Де ж взялися ангелята,
Взяли ризы та на крылята,
Понесли ризы по пид небесамы,
Та врата Божьи щей отворылись,
Та вси святые поклонились.