"З відведенням військ на Донбасі ми самі збільшуємо площу "сірої зони". Там не буде українського прапора, то й не буде України", - чиновник

Наступною точкою розведення військ на Донбасі може стати місто Золоте Луганської області, що складається з п’яти селищ, які місцеві називають Карбоніт, Родіна, Стахановець, Мар’ївка та Партизанське. Саме тут влітку минулого року Збройні сили України просунулися вперед, зайняли Золоте-4 та Катеринівку в "сірій зоні", передають Патріоти України.

Які зараз настрої в Золотому? Що місцеві думають про «розведення»? І як керувати містом, розбитим на селища та яке періодично обстрілюється Росією? Про це в етері "Радіо Донбас.Реалії" говорив ексглава військово-цивільної адміністрації Золотого й села Катеринівка (квітень 2018-вересень 2019 років) Костянтин Ільченко.

– Костянтине, щоб підсумувати ваше керівництво містом Золоте та селом Катеринівка, можете згадати епізод, який був найважчим для вас, як для керівника?

– Мабуть, скажу неочікувано, для мене призвело враження, коли я вперше заїжджав до Золотого. Це суцільна зневіра, депресія. Місто розташоване в епіцентрі війни, звідси настрій населення, багато проблем соціального характеру. Тому за 15 хвилин, коли я дивився на це Золоте, я був вражений.

– У чому виражався цей відчай у людей?

– У мене до золотівців особисте ставлення, я їх дуже люблю. Коли вони вже побачили в мені людину, яка може ними опікуватися, я почав розуміти цих людей. Коли бачиш як ідуть люди, які забули про усмішку, радощі, якийсь позитив, їх складно вивести з цього стану.

Але що дає надію? Перш за все, присутність влади. За великим рахунком там проблеми з’явилися ще з 2014 року, мер втік. І, скажу відверто, охочих туди їхати не було, бо могли й вбити, і бюджету немає. Коли я почав спілкуватися із золотівцями, почав підтягувати їх до управління містом, ось тут я побачив потенціал, прагнення до життя, щоб щось робити. Ми зробили дуже багато. І саме в гарячих точках Золотого.

– Я питав у вас про найскладніший епізод під час керівництва міста. А що було найскладнішим взагалі?

– Спочатку складно було знайти контакт з людьми, які там живуть.

– Але ви уродженець Луганщини. Це там важливо для людей?

– Так, я зі Свердловська, нині Довжанськ. Це місто було перши окуповане. Потім треба було повернути повагу до військово-цивільної адміністрації. Бо з боку району, області відношення було таке, що там нікого немає і живіть, як бажаєте.

Заради об’єктивності скажу, що розруха в Золотому не тому, що там війна. Там взагалі 30 років нічого не робилося. А це вже мова йде про бюджет. Завдяки зусиллям громадськості, перш за все. Мені звідти досі телефонують, люди зустрічалися з новим головою, він буде підтримувати їх у плані відновлення. Але щоб я нічого не вигадував, ось що мені надіслали в особисті повідомлення мешканці Золотого. Це про те, що думають золотівці, а так думають всі, хто живе на підконтрольному Донбасі:

«Я дуже хочу, щоб ви у прямому ефірі донесли до влади, а ще до всіх українців, що Золоте – це Україна. І завжди була українською землею. Не можна відводити збройні сили України зі своєї землі, не можна, щоб люди залишалися у «сірій зоні», бо буде багато біди. Всі вас просять донести в ефірі, що боронять нашу землю Збройні сили України й живуть на цій землі українці».

– Костянтине, якщо відбудеться розведення військ у Золотому та Богданівці-Петровському. Золоте-4 й Катеринівка знову відбудуться у «сірій зоні»?

– Я сподіваюся, що цього розведення не буде. Але якщо це відбудеться, цитую: «це буде біда». Там планують відвести на 2-3 кілометри, тобто лінія оборони буде проходити там же, де й військово-цивільна адміністрація. Це центр міста.

З відведенням військ ми самі збільшуємо площу «сірої зони». Там не буде українського прапора, а якщо не буде прапора, то й не буде держави Україна. Там будуть російські, українські диверсійні групи, але життя там не буде. Там одразу постраждають ті, хто вголос висловлював симпатії до України. Ніяких соціальних, допомоги там не буде.

– Які населені пункти будуть у «сірій зоні», в разі відведення на 2 кілометри?

– Хутір Вільний, Золоте-4, Катеринівка, Стахановець, як я розумію, і частина Золотого. Там унікальна ситуація, Золоте складається з селищ навколо шахт. Значна частина буде в «сірій зоні». Люди там розмовляють українською, люблять Україну і зараз ми з ними зробимо те, що зробили з Дебальцевим. За Мінськими угодами Дебальцеве це Україна, а ми його здали. Це – зрада.

– Ми постійно бачимо у повідомленнях Штабу ООС, що Золоте-4 обстрілюють. Хіба це можливе розведення сил не зменшить кількість обстрілів?

– Скільки вже разів було перемир’я? І кожного дня гинуть люди. Кожного дня поранені. Кожного дня мешканці цих населених пунктів ховаються у підвалах і там живуть.

Це алгоритм дій. Спочатку ми розводимо сили, за замовчуванням це припиняє усі бойові дії. Після цього ми одразу проводимо місцеві вибори, а Росія каже, що війська там залишаються, як у Придністров’ї, але це Україна. Навіть і цей план не спрацьовує, тому що у таких умовах, коли весь світ обговорює нормандські процеси, там йде війна. Постійно з боку Росії порушуються навіть її умови, які вона оголосила про перемир’я.

Слухач: Чому за п’ять років не можна було відселити людей з тих сіл з лінії фронту, їх же не так багато?

– Дуже влучне питання. І я цим займався. Дійсно, з переднього краю потрібно виселяти людей. Перші, хто це зробили, це зробили ми в Золотому. Ми відселили людей з Партизанського. Я впевнений, що і на інших територіях це намагаються зробити. Але є унікальна причина. Наприклад, Хутір Вільний це передок. Хтось виїхав, а там 15 родин залишилося. Приїжджаю й питаю, чому. А вони кажуть, що у них тут є і картопля, і худоба, і взагалі не хочемо залишати. Нічого не зробиш, бо можна переселити тільки якщо є воля людини.

– Тобто обстріли для людей – це не аргумент?

– Аргумент. Але доки стріляють.

– Ви розумієте, чому Зеленський називає наступною точкою розведення сил?

– По-перше, це обговорюється на міжнародних майданчиках і це прописано у Мінських угодах.По-друге, там перехід (КПВВ – ред.), він працює з нашої сторони, а та сторона заперечує і не відкриває.

Я вважаю, що Мінськ-2 з усіма відводами й виборами повинен вмерти. Я бачу, що ця спадщина, яка дісталася новій владі, просто рве її на шматки. Зеленському треба приймати рішення. Але ми розуміємо, що там декілька груп впливу, плюс впливова міжнародна спільнота. І ніяка економіка України, яка не може витримати війну. А йому зараз треба приймати рішення. Або казати «та пішли ви всі» й давати команду військам ні кроку назад, а тут ми робимо економіку, заробляємо гроші. І нехай цей конфлікт буде аж поки Путін не помре, це будуть наші території й ми ніколи не проміняємо Донбас на Крим.

– А люди в Золотому готові до такого сценарію? Вони ж на передку.

– Люди в Золотому живуть завдяки продажній позиції влади вже шостий рік. І якби людям сказали, що буде ось так, але ви будете отримувати хороші пенсії, шахтарі отримають шахти і зможуть працювати й заробляти по тисячі доларів, Золоте буде відроджуватися й поповнювати бюджет. То чому б ні?

– Золоте це конгломерат селищ і це в основному шахти. Було багато інформації про те, що вони затоплюються, зокрема, шахта «Золоте». Що зараз із шахтами? І чим люди там займаються?

– За великим рахунком, шахти не працюють. Якщо шахта на молотках видобуває 50 тонн вугілля на добу, це не шахта, а копанка. На жаль, з приходом нової влади позиції держави не змінилася. Ба більше, кілька днів тому я спілкувався з представником Міністерства фінансів, він мені сказав, що швидше за все політика буде на знищення вугільної галузі, буде спроба продати ці шахти. Але я знаю вугільну галузь і скажу, що ніякі інвестори не стануть говорити про приватизацію, поки ці шахти не будуть доведені до рентабельності. В Золотому працює дві шахти, одна воду качає, інша добуває там щось 50 тонн.

– А як сім’ї заробляють у Золотому?

– Багато людей звідси виїхало. І чоловіки здебільшого працюють на шахтах, а потім таксують.