"За перші місяці треба навчитися не витрачати", - українці про нелегку долю заробітчанина

Українці поділилися своїми історіями з нелегкого життя заробітчанина, передають Патріоти України з посиланням на Gazeta.ua.

— За освітою я юрист. Удома мав 8 тисяч гривень зарплати. Грошей бракувало. Із дружиною більш як 12 років жили по зйомних квартирах. Поїхав на заробітки після того, як не зміг оплатити дочці випускний із молодшої школи. Стало стидно, — каже киянин 34-річний Євген Козачок. Третій рік працює за кордоном. Півтора року був у Польщі, шість місяців — у Німеччині. Тепер мешкає ­в ­Ізраїлі.

— Оформив робочу візу й поїхав до польського Лодзя. Працював вантажником на складі. Роботодавець надав житло і оформив мені зарплатну картку в банку. Після офісної роботи думав, що сконаю в перший же день. Хоча робочих годин було мало. Отримував 18 тисяч гривень. Грошей дружині одразу не висилав. Домовилися, що зберу певну суму і привезу додому. За перші місяці заробітчанину треба навчитися заробляти й не витрачати. У тамтешніх супермаркетах дуже багато акцій, які спонукають купувати. Я взяв собі троє джинсів з шаленою знижкою, футболки, кросівки. Не помітив, як віддав 6 тисяч злотих — більше 42 тисяч гривень. Тому вирішив до магазинів ходити по мінімуму. Зміг щомісяця відкладати по 15 тисяч. Решту лишав собі на їжу, проїзд. Назбирав додому 90 тисяч гривень.

Потім поїхав до Німеччини. Там зар­плати більші, але дорогі продукти й комунальні. Протримався три місяці й утік. Бо німці вимогливі. Грошей, які заробив у Польщі й Німеччині, вистачило аби поїхати на роботу в Ізраїль. Працюю в готелі на березі моря. Заробляю 2–2,5 тисячі доларів на місяць. Живемо в гуртожитку по четверо в кімнаті. Майже всю зарплату одразу відправляю дружині. Собі залишаю 300 доларів. Але й їх стараюся не тратити. Роботодавець дає уніформу, годують безкоштовно.

Вінничанка 35-річна Тетяна Самойлова другий рік працює манікюрницею в польській столиці Варшаві. Щомісяця донькам висилає по 15 тис. грн. Собі залишає 7 тис. на продукти й оренду житла.

— Працюю сама на себе, тому гроші отримую щодня. І це ризик. Перший час ходила і купувала всякі новинки в супермаркетах. На кінець місяця зрозуміла, що нічим платити за оренду. В однокімнатній квартирі живемо вчотирьох. Довелося позичати в сусідок. На роботу до Польщі поїхала через брак грошей. Сама виховую двох доньок. Цього року в старшої випускний. Зароблене передаю сім'ї через знайомих. Тут кожен третій — українець. ­Через день хтось їде додому.

42-річний Василь Амонс із Хмельницька працює другий рік будівельником неподалік німецького ­Бер­ліна.

— Шість місяців на заробітках, стільки ж — удома. Із дружиною почали зводити будинок. Ділянку отримали ще в ­90-ті. Привіз туди камінь, цеглу, залив фундамент — і на тому все зависло. Весь час на роботі був, але на будівництво не вистачало. Жили з тещею. На 40-й день народження поставив мету — звести свою хату. Через знайомих потрапив на заробітки до Німеччини. Щомісяця отримую 3 тисячі євро — близько 91 тисячі гривень. Гроші додому відправляю в день зарплати через систему міжнародних переказів. Жінка забирає за день-два.