"За рік до загибелі Сергій став опікуном для хлопчика-сироти": Під час евакуації людей на Харківщині загинув волонтер Сергій Шалигін

19 вересня російські військові цинічно завдали ракетний удар по місту Куп"янськ. У цей час по мосту через річку Оскіл рухався автомобіль з волонтерами, які евакуйовували мирне населення. Загальна кількість жертв становить 8 людей - це 6 чоловіків та 2 жінки. Одним із вбитих росіянами став відомий на Харківщині волонтер - 52-річний Сергій Шалигін. Він за своє життя брав участь у десятках евакуацій, доставляв тонни матеріальної допомоги і віддав життя за інших, передають Патріоти України.

За словами рідних та близьких, напередодні Сергій та його колега-волонтер Вадим отримали дзвінок з проханням евакуювати місцевих жителів з лівобережної частини Куп'янська. Вони знали, що це небезпечно, але порятунок людей для них був понад усе.

«Від удару мікроавтобус, за кермом якого був Сергій, сплющило та відкинуло на десяток метрів»

Російські військові нанесли удар гібридною ракетою «Грім-Е1», створеною на базі радянської ракети Х-38. Мікроавтобус, за кермом якого був Сергій Шалигін, сплющило та відкинуло на десяток метрів… Все це сталося на очах його дружини Тіни, яка їхала слідом в іншому волонтерському автомобілі. Нещодавно Сергій, який був єдиним сином заслуженої тренерки України зі скелелазіння Лілії Самсонової, взяв опікунство над сиротою, який зараз навчається у пожежному училищі.

Читайте також: Повернувся з полону та загинув у ДТП: на Волині попрощалися із волонтером Іваном Сидоруком

- Сергій був кращим другом мого чоловіка Володимира з дитинства. Росли вони у П'ятихатках — це північний район Харкова, — розповідає «ФАКТАМ» подруга загиблого Оксана Ромашка. — Сергій за фахом автомеханік, мав золоті руки, заробляв на життя тим, що ремонтував та фарбував машини. Всі, хто не звертався до нього, знали, що Сергій виконає свою роботу якісно.

Із 2014 року він займався волонтерством, був співзасновником у громадській організації «П'ятихатки-БАМ». Вона допомагала прикордонним і фронтовим населеним пунктам, звідти евакуйовували людей. Також Сергій ремонтував машини нашим військовослужбовцям. Саме П'ятихатки, які на окраїні міста, зазнали таких руйнувань, як і Північна Салтівка, бо до Бєлгородської області рф там всього 25 кілометрів. З перших днів повномасштабного вторгнення Сергій разом з іншими небайдужими жителями допомагали гуманітарною допомогою, давали медикаменти, возили людей на вокзали, організували польову кухню. Він допомагав у зборах на техніку та амуніцію воїнам. Коли підірвали Каховську ГЕС, Сергій із колегами проводили евакуацію людей та тварин. Для цього він купив човен і у перші години виїхав на порятунок.

Чи не одне з найбільших досягнень Сергія — це його допомога дитині. 10 березня минулого року він побачив хлопчика Даню у П'ятихатках, який стояв під дощем та плакав. Він до нього підійшов, став цікавитись, що ж сталось. З'ясувалось, що у дитини неблагополучна родина. Батьки побили хлопчика та вигнали з дому під час великої війни. Сергій забрав дитину, обігрів, нагодував. Прикипів всім серцем, що й не хотів розлучатись. В травні 2022 року мама хлопчика померла. Лишився тато, але він теж пив… Тому Сергій став для дитини батьком. В них з дружиною діток не було, тому вони все тепло віддавали хлопчику.

Неодноразово організовував вилазки із дітками у якісь табори, де були змагання, вчив поводитись їх з холодною зброєю, вчив людяності та патріотизму. Його мама — Лілія Самсонова. Вона заслужений тренер України, міжнародна суддя зі скелелазіння. Як тільки в її рідних П'ятихатках припинилися обстріли, 83-річна жінка відновила тренерську роботу. Вона дуже переживала за свого єдиного сина, але в той же час гордилась, що він стільки приносить добра.

«Вони мали великий досвід поведінки під обстрілами і врятували б і пасажирів, і себе. Але тут спрацював 1% - ракета вдарила просто поряд з машиною»

За словами співрозмовниці, за півтора роки великої війни багато волонтерів вичерпали свій моральний ресурс. А ось у Сергія Шалигіна, здавалось, його вистачить ще надовго.

- До нього звертались всі, хто потребував допомоги. Навіть ті волонтери, які не могли виконати ту чи іншу роботу. Й цього разу до нього звернулись з проханням про евакуацію цивільних. Товариш взяв свого буса і помчав.

У Вадима Забари це був перший виїзд. Він майже 20 років працював захисником у Харківській обласній колегії адвокатів. Тоді служив у ЗСУ. Навіть під час реабілітації через поранення він не зміг сидіти спокійно і запропонував свою допомогу. Наприкінці вересня він планував знову служити в українському війську. Сергій та Вадим вже поверталися з Ківшарівки і мали по дорозі ще забрати сім'ю з населеного пункту поряд.

- Ми з волонтером Андрієм відпрацьовували адреси ближче до Куп'янську та мали зустрітися з хлопцями там. Останній дзвінок Сергія — «остання адреса — пусто, їх хтось вже забрав. Повертаємося, вже поряд». І за п'ять хвилин чуємо вибух, — пригадує дружина загиблого Тіна. — Один вибух. Не було обстрілів, все було тихо. Обидва чоловіки мали великий досвід поведінки під обстрілами і з великою вірогідністю врятували б і пасажирів, і себе. Але тут спрацював 1% - ракета просто поряд з машиною. Ми примчали на місце за декілька хвилин. І не впізнали нашу машину — окрім кольору, не побачили нічого знайомого. Телефони обох були на зв'язку, але трубку вже не брали. Тож поїхали шукати їх по маршруту. І не знайшли. Назад до авто я їхала вже розуміючи, що це Сергій. По дорозі ми забрали ще сім'ю, яка чекала евакуації, та передали нашій третій автівці, яка повезла їх в Харків.

Загинули волонтери та цивільні люди. Відчай. Я не розумію, як далі без Сергія. Без його посмішки, його лайки, його голосу. Без нього. Окупанти залишили без рідного мене, Лілю Миколаївну, Даню, друзів. Вони залишили без рідного Аліну, жінку Вадима, та двох його дітей. Вони залишили без рідних сім'ї тих, кого вивозили хлопці.

Оксана Ромашка пригадує — в день, коли сталась трагедія, спілкувалась з Сергієм Шалигіним. - Наш син Лука та його прийомний Даня товаришували. У Дані мав бути день народження, планували організувати свято. Сергій дуже хотів його потішити. Не встиг. Впевнена, що це був цілеспрямований теракт.

Колега Сергія, Вікторія Герасименко-Кравченко, написала, що ще в п'ятницю, їдучи разом на такмед, вони обговорювали, в які вихідні краще виїхати на природу. «Бо тоді йшов дощ, а хотілося добре відпочити та позбирати гриби… Він прагнув, щоб Україна не зникла з земної кулі, і саме за це віддав своє життя…».

Волонтерів поховали у П'ятихатках. На честь загиблих у ліцеї планують встановити меморіальні дошки. Нині тут навчаються їхні діти.