Закатували батька 4 дітей: На Херсонщині окупанти вбили ветерана АТО, який до того переніс операцію на серці

В селі Абрикосівка Херсонської області помер після тортур в рашистських катівнях ветеран АТО батько чотирьох дітей і дід двох онуків 50-річний Назар Кагальняк. До великої війни він переніс два інфаркти та операцію на серці, лікарі встановили йому кардіостимулятор. Не дивлячись на це окупанти схопили ветерана і відвезли в одну з катівень, які вони облаштували в окупованій Херсонщині. Там чоловіка жорстоко били за те, що він брав участь в АТО, передають Патріоти України.

— Таке поводження з ним — це воєнний злочин, бо переслідування ветеранів війни, які на цей момент являються цивільними людьми, не беруть участь в бойових діях, заборонено Женевською конвенцією, — заявив «ФАКТАМ» доктор біологічних наук професор Херсонського державного університету Іван Мойсієнко, який особисто знав Назара Кагальняка. — Нещадно побитого Назара рашисти привезли додому в Абрикосівку, пригрозили розстріляли сім’ю, якщо покине село та буде «багато говорити». Тож він детально не розповідав про те, що довелося пережити в катівні. Лише скаржився на те, що паморочиться і сильно болить голова — підозрював, що через побої в нього стався струс мозку. Також йому було важко говорити й дихати. Ще обмовився, що його ребра завдяки корпулентній фігурі витримали удари, а ось в інших учасників АТО з Абрикосівки, яких загарбники також викрали й катували, ребра, скоріш за все, зламані.

— Назар звертався за медичною допомогою з приводу головного болю?

— Він терпів п’ять чи шість днів після того, як його привезли з катівні, аж поки йому не стало дуже зле і довелося викликати «швидку». Назара доставили в районну лікарню в місто Олешки, де наступного дня він помер. Без батька лишились четверо дітей, двоє з яких неповнолітні — сину 8 років і донечці 13.

— Якщо сину 8 років, то Назар пішов в АТО, коли малий тільки народився або ще мав народитися?

— Коли щойно народився. Назар міг би не йти на війну на Донбасі, але він вирішив захищати зі зброєю в руках Батьківщину від рашистської навали — тоді ще зовні прихованої, гібридної. Служив в Мар’їнці. Ось спогади про Назара Кагальняка (позивний «Назарчик») його побратима Василя Паламарчука (автора книги про війну «Військовий непотріб»): «Своє здоров’я він підірвав на „курорті“ Мар’їнка в 14-ому і 15-ому роках, коли пішов на війну в 3-тю хвилю мобілізації. Він міг залишитися вдома, четверо дітей, багатодітна родина, всі діла, але пішов. І воював, не пропустив жодної „заруби“, і був старшим на посту „Трійка“ по вул. Леніна в м. Мар’янка, і в бою 3-го червня 2015-го року був одним із тих хто не відступив і вистояв, за що отримав орден „За мужність“ III ступеню. Звичайний такий дядько, який робив важку чоловічу роботу».

— Інфаркти у нього сталися через стреси, пережиті на фронті?

— Так. Але не тільки через це. Десь років п’ять тому з сім’ї пішла дружина — поїхала за кордон і вирішила не повертатися (на сторінці Назара в «Фейсбуці» вказано, що він розлучився у 2019 році. — Авт.). Саме після розриву з дружиною в нього стався перший інфаркт. Згодом — другий. І врешті довелося робити операцію на серці. Побратими збирали гроші на кардіостимулятор. Ось пост в «Фейсбуці» про це від Василя Паламарчука: «„Військовий непотріб“ — книга, яку я написав в тому числі й завдяки Назарчику, який був для мене чарівним пенделем. Він кожного дня дзвонив і контролював процес написання, і був першим читачем. Тому я пропоную, щоб Ви, товариство, придбали цю книгу, а всі кошти з продажу підуть на операцію бійцю 28-ої окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу, кавалеру ордену „За мужність“ III ступеню Кагальняку Назару Вікторовичу».

— Назар був в Абрикосівці фермером?

- Він працював в Херсоні на одному з приватних підприємств. Для нього було дуже важливо мати змогу щодня бути в обласному центрі — він возив маленького сина на навчання в інтернат для дітей з вадами слуху. В ранньому віці, коли тільки почав говорити, син захворів чи то на грип, чи то на ГРЗ, після чого виникло ускладнення — хлопчик втратив слух. Через це малий розучився розмовляти, тож зараз він глухонімий.

До речі, доглядати та виховувати молодших дітей дуже допомагали родичі, передусім старші дочки Назара. Друга за віком з них вже заміжня, має двох діточок. Одного з онуків назвали на честь діда — Назаром.