Зараз схожа ситуація: Історик розповів про Україну 360 років тому, пошуки національного консенсусу і початок "Руїни"

360 років тому – жовтня 1660 року – була укладена Слободищенська угода між Річчю Посполитою та Військом Запорізьким. Тоді козацтво відмовилося від союзу з Москвою та знову уклало союз із Варшавою. Але сталося не так, як планували сторони. Ця угода стала одним із поворотних моментів у тому, що в українській історії назвали «Руїною». Слободищенській угоді передувала Слободищенська і Чудновська битви, в яких козацтво відіграло помітну роль. Так буває, що якась історична подія має далекосяжні наслідки, але лишається маловідомою. Одними з таких незаслужено забутих подій є битви під Чудновом та Слободищами, адже вони змінили баланс сил, а відтак Москва й Варшава в другій половині XVII століття поділили Україну по Дніпру. Патріоти України пропонують вам дізнатися більше подробиць щодо цих подій із розповіді історика Дмитра Вирського.

– У вересні 1659 року гетьман Іван Виговський зрозумів, що втратив підтримку серед козацтва, попри свою перемогу під Конотопом. Він склав булаву і пішов до поляків, а гетьманом обрали Юрія Хмельницького. Той відкинув Гадяцьку унію та уклав нову Переяславську угоду з московським царем. Як у цей рік, з осені 1659-го до осені 1660-го, складалися відносини між Чигирином та Москвою?

– Після смерті Богдана Хмельницького, перед кожним гетьманом стояло головне питання, надзавдання – закінчити війну. Можна сказати, як і зараз. Закінчення війни на прийнятних для України умовах – те, що вирішував кожний гетьман етапу «Руїни».

Іван Виговський запропонував замиритися з Річчю Посполитою, якось мірою повернутися у старий дореволюційний світ на нових умовах. Україна ставала третім членом федеративної Речі Посполитої. По Люблінській унії було два – Польща й Велике князівство Литовське. А по Гадячу мало стати три.

Але не вийшло, й це не провина Виговського. Він знайшов національний консенсус, висунувши Гадяцькі статті. Але їх на польському сеймі сильно обрізали. Коли Гадяцькі пакти в урізаному варіанті привезли Виговському, то він сказав, що «ви смерть мені привезли». Він розумів, що національний консенсус тримається на первісному варіанті Гадяцьких пактів. І хоча він ще пробував втримати булаву, він сприймався як людина, програма якої програла. Було потрібно нову людину.

Як часто буває, вирішили повернутися до кращих часів. А хто до того був гетьманом? Хмельницький. Кого хотів Хмельницький гетьманом? Сина Юрія. От повернули Юрія. Юрій Хмельницький відновив консенсус в Україні, він сказав, що домовимося з Росією, але на нових умовах. Відтак постало питання про укладення так званого Переяслава-два. Цей Переяслав-два закінчився повним крахом України.

Оскільки з Виговським повелися досить нечемно, то він склав булаву, але забрав із собою державний архів. Його дружину затримали й він потім ледь обміняв її.

– А на що в ті часи можна було обміняти дружину?

– На гетьманські клейноди. Він їх повернув, щоб дружину й рідню випустили. Виговський був генеральним писарем при Богдані Хмельницькому та тримав всю дипломатію. А коли сам був гетьманом, то не призначав такої впливової людини, всю дипломатію тримав під своїм контролем. Тож зникнення Виговського призвело до того, що певною мірою навіть зникла традиція. Ніхто достоту не знав, а на яких умовах домовлялися в Переяславі у 1654 році. Минуло вважайте п’ять років: очевидців було багато, але не дуже знали документ. І сам Хмельницький, ще досить молодий, приїхав у Переяслав без попереднього тексту договору. Росіяни зробили чистий обман, підсунули нібито Переяславські статті, які були сильно відредаговані.

У цей час низка правобережних полковників, які були на першому Переяславі, в тому числі й Богун, перебували на польському фронті. Підказати цьому недосвідченому політику, що його водять за ніс, не знайшлося кому. Він підписав Переяслав-два. Потім у старшин, які повернулися з фронту, була велика образа, що українців обманули.

Наступним кроком мала бути війна з Польщею. В усіх попередніх кампаніях головною ініціативою була гетьманська. Богдан Хмельницький був старшим полководцем, Виговський себе поводив так само. А ця нова кампанія проти Польщі пішла за іншим сценарієм: ініціатива була в руках росіян. Російського воєводу Шереметьєва – дуже амбітна людина – молодий гетьман не влаштовував. Шереметьєв вважав себе більш досвідченим і підготованим до ведення кампанії. Він пішов першим, а напохваті мав бути Юрій Хмельницький. Дуже багатьох такий сценарій не надихав.

– Воєвода Шереметьєв визначив напрямок походу: спочатку Львів, потім Краків. Він самовпевнено заявляв, що короля в кайданах приведе до московського царя. І тут стається так, що на пів дорозі до Львова військо воєводи Шереметьєва, в складі якого був і козацький корпус, опиняється оточеним. Як так сталося? Де помилився Шереметьєв?

– У росіян основною моделлю був похід 1655 року. Дуже успішний похід: Богдан Хмельницький тоді ледь Львів не взяв, взяли Люблін, військо поверталося з великими трофеями. Тоді здавалося, що Польща вже на межі, її можна добити. Але поляки на момент кампанії 1660 року уклали мирний договір зі шведами й зі шведського фронту перекинули сили в Україну.

– А ще поляки уклали союз із кримськими татарами.

– Так. Перший бій відбувся на Волині, під Любаром. Шереметьєв вважав, що поляків буде мало, а їх виявилося доволі багато. Як виявилося, у нього з розвідкою був повний швах: Шереметьєв не знав, де поляки й скільки їх. Поляки вдало для себе обрали місце бою й з успіхом нав'язали стратегічну ініціативу. Росіянам та допоміжному корпусу переяславського полковника Тимоша Цецюри довелося відступати постійно атакованими, доки їх не оточили під Чудновим. Тут у них залишався єдиний шанс, що прийде Юрій Хмельницький та їх врятує. Як свідчать польські записи, якби Хмельницький поспішав, то поляки були готові зняти облогу з Шереметьєва й відступити. Вони вважали, що сил проти Шереметьєва та Хмельницького одночасно у них не вистачить, навіть з допомогою татар.

– Під Слободищами поляки й татари перестріли Юрія Хмельницького. Що там такого сталося, що гетьман так змінив позицію?

– Слободище й Чуднів – на відстані денного переходу. Табори Шереметьєва й Хмельницького зблизилися, наступний крок – об’єднання. Якби Хмельницький не зупинявся, а йшов прямо бойовим табором, він цілком міг з’єднатися з Шереметьєвим і, швидше за все, поляки б відступили. А він зволікав, став табором, навіть трохи укріпив табір. Тобто він віддав ініціативу.

– Чому?

– Ця кампанія була непопулярною в українців. Кращі козацькі полководці, правобережні полковники, були вкрай незадоволені підписаним Переясловом-два.

Якби тут поляки вступили в переговори, то цілком можливо, що й битви під Слободищами не було б, і для України ситуація склалася б набагато краще. Але поляки вирішили вбити двох зайців і це їм майже вдалося. Вони залишили загороджувальний корпус біля Шереметьєва, а основні сили кинули проти Хмельницького. Їм навіть вдалося прорвати табір. Це досить рідкісна ситуація. Були випадки, коли поляки проривали козацький табір, але нечасто. Відтак значна частина козаків навіть втекла з табору. У цей момент здавалося, що поляки перемогли. Але, наскільки війна непередбачувана, їм на допомогу прийшли татари й козаки-втікачі вирішили, що проти татар у таборі боронитися легше. Вони повернулися в табір та вибили звідти поляків. Після цього в поляків сил для нового наступу не лишилося, їм треба було з українцями домовлятися. І вони домовилися на досить непоганих умовах: відновлення Гадяцького трактату, але без найбільш ефектного Великого князівства Руського. Але в той момент Велике князівство Руське сприймалося як досить декоративний елемент.

Тоді домовленості досить часто порушувалися. Самі поляки в кінці битви під Чудновим порушили домовленості із Шереметьєвим та віддали його та його людей в полон татарам. Одразу після попередніх перемов українці ще могли порушити домовленості та вдарити в тил полякам. І це могло би дуже погано закінчитися для поляків. Юрій Хмельницький не був великим прибічником домовленостей з поляками, його програмою все-таки був Переяславський союз із Росією. Але, як він потім казав, правобережні полковники й сотники вбили б його, якби він продовжував стояти за російського царя.

У Слободищенський трактат також вписали, що допоміжний корпус Цецюри переходить під руку гетьмана і має бути врятований: його поляки не мають бити, а татари в полон не брати. Коли Юрій Хмельницький разом з поляками підійшов під табір Шереметьєва, Цецюра на своїй ділянці оборони зробив прохід – сам утік, а козаки слідом за ним. Цецюра проявив себе дуже погано – не попередив своїх козаків про те, що тікає. Відтак дезорієнтованих козаків корпусу Цецюри почали бити росіяни, а в полі їх почали ловити татари. Сам Цецюра встиг добігти до прапора Хмельницького й своє життя врятував, але як політик і полководець повністю себе дискредитував.

Юрій Хмельницький у тій ситуації також не проявив наполегливості. Йому треба було добиватися, щоб йому видали козаків Цецюри. Цей корпус був досить величенький, і принаймні кілька тисяч козаків татари відвели в полон з цієї Чудновської битви.

– Яким Сомко, новий переяславський полковник та рідний дядько Юрія Хмельницького, оголосив, що не визнає Слободищенської угоди і лишається вірним цареві. Чому Юрій не зміг домовитися з власним дядьком та поновити контроль над Лівобережжям?

– У такі переламні моменти важливо мати не тільки власні сили – важливо мати союзників. А поляки, які назвали 1660-й «щасливим роком», після чуднівської перемоги трішки притомилися й розслабилися. Польських підрозділів на допомогу Юрію Хмельницькому прийшло досить мало. Після розгрому Шереметьєва у росіян майже не залишилося сил на Україні, тобто її реально можна було взяти. Але тут поляки вирішили, що Юрій сам справиться. А у Юрія – хіба що татари.

– А чому племінник із дядьком не змогли домовитися?

– Яким Сомко виявився досить амбітною людиною. Тоді було кілька моментів, коли домовитися вони все ж таки могли. У них не було особистої ворожнечі – це рідня, люди одного клану. Почасти Сомко просто бачив, що у Юрія мало сил. Тому він вирішив, що програма союзу з росіянами перспективна, Сомко спробував її продовжити. Тим паче, що умови з польського боку – повернення до урізаного Гадяцького трактату – не надихали особливо нікого. І Сомко вважав: якщо ми проявимо стійкість, то цар це оцінить.

– А де був Сомко під час подій під Чудновим і Слободищами?

– Вдома. Його лишили на господарстві. Він не займав високих посад в ті часи. Його шанси – програш Цецюри. Після того, як Цецюра показав себе негідною людиною, у Сомка з’явилися шанси.

– Чи можна сказати що Яким Сомко та Юрась Хмельницький – це ключові люди, які зробили «Руїну» незворотною, запустивши поділ на Правобережжя та Лівобережжя?

– Ні, тут ключова людина – це Іван Брюховецький. Якби Юрій Хмельницький складав булаву, то міг би її скласти перед Сомком. А перед Брюховецьким він не збирався її складати. У Сомка були шанси повернути єдність України – його поважали й на Правому березі. А Брюховецький був популістом, за ним стояли тільки запорожці. А запорожці тоді були «люди малі», невпливові.

Сомку не вірили росіяни, які вважали, що він надто близький до клану Хмельницьких. Тому, коли з’явився Брюховецький, він дуже сподобався воєводі Ромодановському, який тоді організовував оборону України. І той вирішив, що краще ставити на Брюховецького, а Самко людина ненадійна.