Жовто-синій переворот унікального народу, - Вахтанг Кіпіані

Українець за кров’ю і за паспортом Олександр Захарченко став фронтменом так званої ДНР. Українець Вадим Колесніченко довгі роки боровся проти реального державного статусу української мови. Українець митрополит Онуфрій (Березовський) очолює митрополію російського православ’я, нібито незалежну від Москви УПЦ. Українець Віктор Медведчук поклав на себе місію представляти в Україні інтереси воєнного злочинця Путіна. І таких прикладів можна навести сотні, пише головний редактор проекту Історична правда, передають Патріоти України.

Отже, не завжди те, що для багатьох націй є непорушною святинею, має таке ж значення для кількох десятків мільйонів людей. І тому варто дбайливо ставитися до того, що насправді нас ідентифікує, представляє перед світом, відрізняє від інших, зокрема, сусідніх націй. Прапор, герб, гімн. Комусь може здатися, що тут і говорити нема про що, адже існує сформований за роки незалежності певний національний консенсус щодо символів держави. Але, як з’ясувалося, це не так.

Особливо дістається синьо-жовтому стягу. Навіть неозброєним оком можна побачити, як низка громадських і політичних рухів і лідерів свідомо перевертають прапор, роблячи його жовто-синім. Одні підводять під це квазіісторичні аргументи, розбиті вщент найбільшим фахівцем із геральдики Андрієм Гречилом. Інші намагаються трактувати розташування кольорів за феншуєм та іншими практиками, які не мають стосунку ні до українців як до народу, ні до конкретного символу.

Символи України — те, що робить нас дійсно унікальним народом

До певного часу ігри в «перевертання прапора» були долею маргіналів. Але нещодавно про це знову заговорили. Ціла дискусія розгорнулася під публікацією співзасновника Українського інституту майбутнього (близького до нинішньої влади) Анатолія Амеліна, де він запропонував реформувати прапор, гімн, герб і навіть дату Дня незалежності. І заклик був не лише подискутувати, але і зробити це: «Із монобільшістю відкрилося хоч і коротке, але ще одне вікно можливостей, чи скористаємося?» Далі смайлик. Мовляв, чому б і ні, раз голосів у парламенті достатньо для ухвалення закону, то чому б — ще одна цитата — «не привести символи державності до ладу».

Оскільки у нас не тільки безробітні кухарки обох статей, кавекашники та весільні фотографи стали владою, їм може здатися, що до їхнього приходу на Банкову і Грушевського в країні нічого не робилося, а якщо й робилося, то неправильно. Суперкороткий екскурс в історію.

У ХХ столітті державу Україна створили двічі. У 1918-му та 1991-му. І сто один рік тому, і чверть століття тому ухвалили у принципі аналогічні закони щодо держсимволіки. Жовто-синього або «жовто-блакитного» прапора як державного не існувало ніколи. Був тільки синьо-жовтий. І він супроводжував найяскравіші — героїчні і трагічні — картини нашого недавнього минулого. Та й Карпатська Україна — унікальне державне утворення, «одноденна держава», також своїм символом у 1939 році обрала стяг, ідентичний сучасному. Що тут реформувати?

Так, є приклади, коли держави змінюють свої гімни, прапори або герби. Але набагато більше тих, які не роблять цього, навіть розуміючи архаїчність слів або зображень. Австрія, наприклад, спокійно будує капіталізм із серпом і молотом на національному гербі. Велика Британія зберігає монархію з усіма її середньовічними церемоніалами та Її Величністю на троні. А Канада, де-факто незалежна держава, визнає королеву з Лондона де-юре головою держави. І всі ці розвинені суспільства не викидають«старих» символів, бо держава — це довго і відповідально. І не нам змінювати те, за що не ми проливали кров. Логіка приблизно така.

Пропозиція замінити перший рядок гімну «Ще не вмерла України…» на «Процвітає Україна» вважаю образливим стьобом. Твір Павла Чубинського та Михайла Вербицького вже більше ста років сприймається як національна пісня. І вона точно не старіша і не сучасніша, як мінімум, від польського гімну — «Марш, марш Домбровський, з Італії до Польщі! Польщу відродимо! Нам прикладом Бонапарт!». Польща давно відроджена, Бонапарта навряд чи можна вважати героєм нашого часу, але поляки від малого до старого люблять свій гімн, і нікому не спадає на думку його змінювати.

Символи України — це дар не тільки минулого, це те, що нас робить дійсно унікальним народом. Не кожен зможе відрізнити прапор Сербії, Словенії та Словаччини з першого погляду, а наш унікальний. І тризуб є тільки у Барбадосу, але наш не від Посейдона, а від князя Володимира, історичної Русі з центром у Києві.

Влада має купу проблем — починаючи з війни і миру. І витрачати свій ресурс і національну згоду на необов’язкові ігрища з кольорами прапора не можна.