"Їхала додому ридаючи під звуки сирен": Лілія Ребрик вперше розказала про свій найстрашніший спогад під час війни

Відома українська актриса та телеведуча Лілія Ребрик, яка запустила свій проєкт, стала героїнею проєкту "Точка опори". В інтерв’ю ведучій Світлані Леонтьєвій, Лілія розповіла про те, як зустріла війну і чому відчувала велику провину, передають Патріоти України.

«Вранці я обожнювала цей час — сказати країні „доброго ранку“, — згадує Лілія. — 24 лютого я прокинулася абсолютно без тривоги. І вже на каналі зустріла війну (тоді Ребрик працювала в ранковому шоу каналу „Україна“ — Авт.). Я бачила цей жах, який був на каналі. Ми всі просто сиділи в гримерці. Я подзвонила чоловікові. Ми мешкаємо на Подолі на 22 поверсі, у нас весь Київ на долоні. І от я через слухавку чую вибухи. Це мій найстрашніший спогад 24 лютого. Я увімкнула камери і спостерігала, як чоловік за п’ять хвилин підняв сонних дітей, нагодував їх. Він був зібраний в цей момент. Я просто сиділа і не розуміла, що робити. Потім їхала додому ридаючи під звуки сирен. Єдиний позитивний момент 24 лютого те, що у мене був повний бак бензину».

Ліля з чоловіком Андрієм Диким відразу відвезли дітей до її мами, у Чернівці. А наприкінці літа вся сім’я знову зібралась разом. Зараз Лілія з чоловіком та дітьми живуть на дачі в Макарові — їх будинок не постраждав. Каже, що краще відчуває себе ближче до землі.

«Повертаючись на початок війни, я ніколи в житті не думала, що в мені є стільки сліз, — каже Ліля. — Я — шалений життєлюб і цінувала кожну мить. Але в мене якось все зламалося всередині, я була не готова і „посипалась“ внутрішньо. Багато експертів казали — Ліля візьми себе в руки, але мені до цього треба було прийти, дорости. Мені дуже потрібні були точки опори. Цей шлях був важкий. Я не могла носити ніяких кольорів. Я і зараз важко вдягаю кольори, але кажу собі, що це потрібно для роботи. Але спочатку мені навіть важко було помити голову. Я йшла мити з відчуттям: „Боже, у людей немає ні те що теплої води, а звичайної для пиття!“. Настільки сильно в мені сиділо це відчуття провини».