"Стало шоком": Вдова Юрія Феліпенка розповіла про день загибелі чоловіка та як дає раду горю

Українська блогерка Катерина Мотрич повідомила нові подробиці, як дізналася про загибель чоловіка Юрія Феліпенка на війні, а також розповіла, що підтримує її в складні часи, передають Патріоти України

На подкасті для ебаут вона пригадала, що ще напередодні відчувала тривогу: чоловік написав коротке повідомлення "Нас забирають", після чого зв’язок із ним перервався. Катерина кілька разів писала Юрію, проте відповіді так і не отримала. У блогерки тоді були знімання і вона дуже нервувалася.

"Я відчувала, що щось не так. Дуже нервувала, навіть під час знімань. А коли зателефонували і повідомили найгірше — це стало шоком", — розповіла вона. За словами Катерини, у них із Юрієм була маленька сімейна традиція — перед кожнм його виїздом робити селфі. Це залишилося для неї особливо цінним спогадом.

Вона також згадала, як після загибелі Юрія його портрети розмістили на сітілайтах у Києві і як вона була щаслива, що побачила коханого не тільки на цвинтарі, а й у пам’яті міста. "Коли ми шукали, де саме (сітілайти в місті — прим. ред.), і вперше побачили Юру — це було щастя. Не лише на кладовищі, а живим у пам’яті міста", — зазначила Мотрич.

Катерина зізнається, що переживання горя виявилося зовсім іншим, ніж вона могла собі уявити. Вона слухала подкасти, намагалася зрозуміти, які емоції може відчувати, проте реальність виявилася непередбачуваною.

За її словами, жоден чужий досвід не збігається з її власним, і вона зрозуміла, що ніхто не може підготувати людину до втрати — це завжди індивідуальний шлях. Після загибелі чоловіка вона отримала як багато слів підтримки, так і хвилю критики за те, що відкрито ділиться своїми емоціями в соцмережах. Попри це Катя свідомо вирішила показувати свій досвід, адже вірить, що це може допомогти іншим, хто теж переживає втрату.

Найбільшою опорою для неї сьогодні залишаються близькі люди. Їй також допомагають психотерапія, несподівані подорожі та люди, які щиро співпереживають. Важливою підтримкою стали й друзі та знайомі, які досі діляться снами про Юрія. Для Каті це особливий знак — відчуття, що він досі поруч і залишається живим у пам’яті тих, хто його знав.