Ведуча телеканалу СТБ Надія Матвєєва, яка понад два роки зустрічається зі значно молодшим чоловіком, зізналася, як непросто на її зміни в особистому житті відреагувала мама. В інтерв’ю OBOZ.UA тележурналістка зізналася, що непорозуміння дійшли до точки кипіння. І жінки навіть якийсь час взагалі не спілкувалися, передають Патріоти України
"Якщо подивитися мої інтерв'ю, які давала від початку свого публічного життя, завжди говорила, що моя найкраща подруга – мама, – розповідає Матвєєва. – Людина, з якою раджуся, – мама. І для мене це було природним процесом. І це дійсно класно. Але деякою мірою – пастка, тому моя мама, яка живе одна, після розлучення з татом не мала більше стосунків, у певний момент свого життя стала сприймати моє життя як своє. І їй потрібно було включатися у все. Я усвідомила, будучи дорослою вже людиною, що в мене своєчасно не відбулася сепарація – відділення дитини від батьків".
"І от через конфлікт, непорозуміння я усвідомила, що в якихось моментах маю захищати маму від новин, – продовжує Надія. – Вибірково давати їй інформацію. Було важко, якийсь час вона навіть відмовлялася зі мною розмовляти. Я періодично просто дзвонила, перевіряла, чи хоче мама повернути наші добрі стосунки. І в якийсь момент це сталося. Свого часу вона пережила онкологію, і зараз потрібно постійно перевіряти стан здоров'я. Ми поїхали під Чернівці, там є медичний заклад при монастирі. І там відбулося диво – мамине серце відтануло. І з того часу в нас почалося нове, я би сказала більш доросле спілкування. Я вдячна мамі, бо вона знайшла в собі сили прийняти мою позицію".
Також телеведуча зізналася, що їй коштувало чималих зусиль переконати маму евакуюватися з Ірпеня з початком повномасштабного вторгнення.
"Вона категорично відмовлялася їхати в Київ, – згадує телеведуча. – І тут треба звернути увагу на важливий нюанс. Є таке поняття в психології, як регрес літніх людей. Під час стресу їхнє мислення може перетворитися на дитяче. Згадайте історії немолодих людей, які казали: нікуди не поїду. І їхні діти ніяк не могли на це вплинути. І є куди виїхати, як-от у мене було. А мама: не поїду. Мені вдалося її вмовити за день до того, як зруйнували міст… Потім, коли стрес трохи минув, казала: яка ж була дурна! Вона пояснювала, що через нервування не усвідомлювала небезпеки. Отак мозок сприйняв страшний стрес".
Але щойно з'явилася можливість, жінка захотіла повернутися додому: "Я просила почекати, але: хочу додому. Коли заїхала, в будинку ще не було ні газу, ні нормального водопостачання. І це теж приклад, як сусіди згуртувалися, допомагали одне одному. Коли сталися блекаути, разом придбали генератор. Чоловіки провели до кожної квартири живлення, щоб по черзі одним генератором підключати газові котли, аби не перемерзли труби".
