2017 рік може стати вирішальним для Донбасу в питанні розв'язання збройного конфлікту, - Машовець

Мільйонів українців у 2017 році, безсумнівно, турбує відповідь на одне доленосне для України питання: чи настане цього року на нашій землі мир? На жаль, однозначної відповіді сьогодні дати неможливо. Таку думку передають Патріоти України з посиланням на "Народна армія" продовжуючи:

Зважаючи на значну перевагу агресора в засобах ведення війни, зокрема в її гібридній формі, силовий шлях відновлення юрисдикції України над окупованими та анексованими територіями на сьогодні видається нереальним. Україна може розглядати використання військової сили виключно як стримувальний, оборонний фактор у контексті загальної стратегії стримування агресора в комплексі з фінансово-економічними санкціями світової спільноти проти нього.

Активні військові зусилля для оборони нашої країни разом із санкціями й дипломатичним тиском на агресора мають суттєво підняти для нього вартість продовження агресії й відповідно стримати його в питанні її ескалації.

Головним у цій стратегії стали Мінські домовленості, які передбачають виконання агресором у вигляді так званих «представників ОРДЛО» (по суті, окупаційної адміністрації), а також українською владою низки взаємопов’язаних зобов’язань, які в кінцевому рахунку й мали привести до початку реінтеграції окупованих територій.

На жаль, цього через позицію нинішнього російського режиму не сталося. Адже його безальтернативне бажання за будь-яких умов забезпечити собі вирішальну роль у впливі на внутрішню та зовнішню політику й вектор розвитку України призвело фактично до заморожування так званого Мінського процесу. По суті, Кремль не тільки не вважає за доцільне сприяти поновленню територіальної цілісності України, а й виявляє наполегливе бажання надалі втручатися у внутрішні справи нашої країни. До того ж він демонструє готовність застосувати для цього військову силу…

І судячи з усього, доки при владі в Кремлі буде нинішній режим «чекістів від комерції», особливих зрушень у цьому питанні навряд чи варто сподіватися. Вони просто не можуть собі дозволити повернутися до ситуації «статус-кво» в міжнародно-правовому полі, яка існувала до анексії Кримського півострова.

Так само й світова спільнота навряд чи погодиться з вільним трактуванням міжнародного права з боку Путіна та компанії як в Україні, так і в Сирії. Зовсім невипадково держсекретар США Джо Байден під час свого нещодавнього візиту в Україну, за кілька днів до складання його повноважень в адміністрації президента США Барака Обами, на прес-конференції після двосторонніх переговорів з українським Президентом та Прем’єр-міністром сказав:

— Разом із нашими партнерами з ЄС та «Великої сімки» ми дали зрозуміти, що санкції повинні діяти, поки Росія повністю, підкреслюю — повністю, не виконає свої зобов’язання щодо «Мінська».

За його словами, крім цього, санкції, пов’язані з Кримом, мають бути також збережені, поки РФ не поверне його Україні. Нагадаємо, за кілька днів до цього «прощальний подарунок» Кремлю зробив президент США Барак Обама, продовживши ще на рік санкції проти РФ.

Певні сподівання щодо зняття або принаймні послаблення санкцій і міжнародного тиску на РФ путінський режим покладав на нового президента США Дональда Трампа, який неодноразово висловлювався щодо можливої співпраці з нинішньої владою Росії (наприклад у боротьбі зі світовим тероризмом). За задумом Путіна та компанії, це мало розв’язати їм руки в «українському питанні» та полегшити становище Кремля в Сирії. Імітуючи таку співпрацю, Кремль сподівався, що світова спільнота заплющить очі на те, що він творить в Україні та Сирії…

Як виявилося, такі сподівання клептократичного російського режиму, м’яко кажучи, були передчасними. Нещодавно під час своїх розлогих бесід із журналістами провідних європейських ЗМІ (мова йде про британську газету The Times і німецьку Bild) новий президент США Дональд Трамп зазначив, що санкції завдають істотної шкоди Росії, і він готовий скасувати їх, але за однієї умови: Росія та Сполучені Штати домовляться… з приводу скорочення ядерного озброєння Кремля, і додав, що обидві сторони матимуть із цього користь.

Такого удару під дих у Москві явно не чекали. Прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков у відповідь на цю пропозицію Трампа заявив, що Москва навіть не стане розглядати можливість скорочення свого ядерного озброєння в обмін на скасування американських санкцій. Воно й зрозуміло, адже не є таємницею той факт, що ядерний арсенал РФ є єдиним стримувальним фактором для світової спільноти в справі переходу від фінансово-економічних санкцій до жорсткіших форм стримування апетитів кремлівських агресорів.

Зрозуміло, що за такої ситуації путінській Росії із часом стане важче наполягати на «захисті своїх інтересів» як в Україні, так і в Сирії. Світова спільнота, яку раніше стримувала наявність у неадекватів із Кремля ядерної зброї, у разі скорочення цього іржавого й дуже небезпечного для навколишніх брухту, може цілком перейти від «глибокої стурбованості» до дієвіших форм виховання агресора. Саме тому кремлівський режим не тільки з порога відмовляється від пропозицій нової адміністрації президента США, а й так поспішає «закрити питання Донбасу» в Україні.

Мінські домовленості в цьому контексті для Кремля — єдиний засіб хоча б зберегти обличчя, повернувши окуповані території до складу України на власних умовах (читай: зберегти вплив на зовнішню та внутрішню політику нашої держави). Тим більше що утримання цих окупованих анклавів стає для Москви з фінансового погляду чим далі, тим дорожчим (нещодавно помічник президента Путіна пан Сурков уже встиг «обнадіяти» керівництво обох окупаційних адміністрацій рішенням Кремля 2017 року скоротити навпіл фінансову допомогу так званим «ДНР» та «ЛНР»).

Своєю чергою керівництво України перед початком політичного процесу врегулювання наполягає на виконанні безпекових питань: вивести з окупованих територій російські війська та військову техніку, передати під контроль Україні кордон, а також забезпечити участь загальноукраїнських політичних сил у політичному процесі на окупованих територіях під міжнародним контролем.

З 2017 року саме український варіант урегулювання збройного конфлікту на Донбасі стає ще реальнішим. Поки в Кремлі займаються політичним кривлянням та «стрибками вбік», час минає, а становище російської економіки ще більше погіршується. До того ж зміцнення оборонного сектору України також робить малоймовірним так звану повномасштабну агресію з боку Росії як кардинальний засіб виходу зі становища, що склалося. Проте, звісно, зовсім її не відкидає…

Разом із тим, і далі тримати ситуацію на окупованих територіях у підвішеному стані, витрачаючи на це кошти з російського державного бюджету, нинішній кремлівський режим не може (за оцінками німецьких ЗМІ, зокрема «Дойче Велле», це коштує російській казні близько 1 млрд доларів на рік). Тож невипадково чимало експертів і фахівців із міжнародної політики прогнозують, що 2017 рік може стати вирішальним для Донбасу в питанні розв’язання збройного конфлікту.

Україні в цьому сенсі залишається невеликий вибір: наполегливо дотримуватися власної стратегічної лінії, стримуючи гібридну агресію ворога, і зміцнювати боєздатність своїх Збройних Сил, як єдиного гаранта деескалації конфлікту на Донбасі.