
Опять поминальный приблизился час.
Я вижу, я слышу, я чувствую вас:
И ту, что едва до окна довели,
И ту, что родимой не топчет земли,
И ту, что красивой тряхнув головой,
Сказала: "Сюда прихожу, как домой".
Хотелось бы всех поименно назвать,
Да отняли список, и негде узнать.
Для них соткала я широкий покров
Из бедных, у них же подслушанных слов.
О них вспоминаю всегда и везде,
О них не забуду и в новой беде,
И если зажмут мой измученный рот,
Которым кричит стомильонный народ,
Пусть так же они поминают меня
В канун моего поминального дня.
А если когда-нибудь в этой стране
Воздвигнуть задумают памятник мне,
Согласье на это даю торжество,
Но только с условьем - не ставить его
Ни около моря, где я родилась:
Последняя с морем разорвана связь,
Ни в царском саду у заветного пня,
Где тень безутешная ищет меня,
А здесь, где стояла я триста часов
И где для меня не открыли засов.
Затем, что и в смерти блаженной боюсь
Забыть громыхание черных марусь,
Забыть, как постылая хлопала дверь
И выла старуха, как раненый зверь.
И пусть с неподвижных и бронзовых век
Как слезы, струится подтаявший снег,
И голубь тюремный пусть гулит вдали,
И тихо идут по Неве корабли.
Анна Андреевна Ахматова.
У Севастополі після ракетного удару загорівся штаб авіації Чорноморського флоту РФ на вулиці Гоголя. У будівлі не залишилося цілих вікон, а після влучання у двір штабу виносили чорні мішки, можливо з тілами загиблих окупантів, передають Патріоти Україн...
У війнах є правило: можеш-робиш. Якщо кричиш і лякаєш — то, напевне, не можеш. Але намагаєшся досягти результату іншими методами: залякуванням, сіянням паніки, зневіри, розбрату…. Реакція іноземних посольств на погрози росії «знищити Київ» і поради «ев...