А ще тут є український ресторан: Блогерка поділилася яскравими враженнями від подорожі до Нігерії

Про це у своєму блозі пише генеральний директор НКММК "Мистецький арсенал" Олеся Островська-Люта, передають Патріоти України.

"Truth and justice — that is the way! [Правда і справедливість — це наш шлях!]" — лунав ритмічний фанк над нічним парком у центрі Лаґоса. Атмосфера фестивалю Afropolitan Vibes була чудовою: на сцені музиканти змінювали один одного, а 1,5 тис. лаґосців потягували пальмове вино, кока-колу й пиво і танцювали — стримано, навіть трохи відсторонено. Це був мій останній вечір у Лаґосі, колишній столиці Нігерії, місті на березі Атлантичного океану, розкиданому між материком і островами.

А починалося все так. Першими в аеропорту Лаґоса нас зустріли офіцери безпеки: вони вимірюють усім прибулим температуру і перевіряють книжку щеплень. Без неї не впустять у країну. Сусідні країни страждають на епідемію жовтої лихоманки, і кожен, хто прилітає в Нігерію, повинен продемонструвати, що щеплення у нього є, а лихоманки — немає.

Потім ви потрапляєте в хаотичну чергу до паспортного контролю, після нього — маленька битва за багаж у тьмяному переповненому залі, і ось ви вже йдете до таксі.

Здається, ще трохи, і ви в Лаґосі. Але ні. Всі машини на паркінгу намагаються виїхати одночасно, що створює запаморочливу какофонію звуків, у тропічному повітрі стоїть густий запах бензину, і вже тут ви можете відчути смак лаґоської вулиці.

Це місто знамените своїми неймовірними заторами: його 20 млн жителів пересуваються усіма видами транспорту, від новеньких позашляховиків до маршруток із розбитими вікнами і без дверей та тук-туків — критих пасажирських мотоциклів.

Перейти вулицю з таким трафіком непросто. Тук-туки мчать безперервним потоком, несамовито сигналячи, але не зменшуючи швидкості, тому найкращий спосіб — дочекатися чергового затору, на щастя, вони виникають щохвилини, і пройти між машинами.

Від усюдисущих тук-туків не врятує навіть гармидер переповненого лаґоського ринку. Це місце, де продається усе на світі — від мереживних хіджабів до місцевої сушеної риби, а електрику постачають невеликі бензинові генератори, які стоять біля дверей кожного кіоску і наповнюють вологе гаряче повітря вихлопними газами. Мотоцикли тут тиснуться одразу між покупцями.

У Лаґосі мало іноземців, однак це глобалізоване місто, де офіційна мова — англійська. Англійською твориться і національна література, яка потім видається на британському або американському ринку, — перед нею не стоять мовні бар'єри. Першим африканцем, який отримав Нобелівську премію з літератури, був нігерійський письменник Воле Шоїнка.

До слова, про іноземців: як виявилося, у Лаґосі є ресторан української кухні. У ньому подають каву, що не типово для Нігерії — каву тут вирощують, але для пиття віддають перевагу чаю або газованій воді. Взагалі нігерійці їдять багато фруктів, найдоступніші з яких — ананас, папая та манго. Загалом місцева кухня не надто екзотична: багато рису, спецій, курятини та овочів. Виняток становить бульйон із сушеної риби, на якому зазвичай готують овочеве рагу, — думаю, він сподобається не всім туристам.

У недорогих ресторанах їжу подають в одноразовому пластиковому посуді. Можливо, через брак водопостачання: Лаґос востаннє активно розбудовувався наприкінці 1960-х — початку 1970-х. Відтоді його турбулентна історія призвела до пікоподібного зростання населення і настільки ж різкої нестачі інвестицій в інфраструктуру.

Однак у Лаґосі світ глибоких вуличних вибоїн і парканів із колючим дротом здатний раптово змінитися, наприклад, невеликою вишуканою галереєю: свіжі англомовні журнали, полиці з книгами, оранжерея й експресивні полотна Лемі Гаріокву. Галерею під назвою BLOOM Art відкрила у своєму будинку Угома Адегоке, одна з тих витончених нігерійок, які вражають блискучою освітою і бездоганною красою.

Ось тільки заховане її дітище за охоронюваними воротами — загалом, звична справа для багатьох кварталів Лаґоса. З кінця 1960-х країну регулярно стрясали військові перевороти: Нігерія багата на нафту, і 200 млн її жителів протягом десятиліть залишалися заручниками в боротьбі за доступ до свердловин. Саме тому на фестивалі Afropolitan Vibes йшлося про правду і справедливість."