Бензоколонку-недоімперію треба остаточно демонтувати: Портніков про те, чому Росія - країна-ізгой вчора, сьогодні, завтра

Річниця визнання Росією незалежності грузинських автономій – Абхазії і Південної Осетії – ще недавно була для нас подією чужого життя і чужої політики. Але зараз, коли ми пропускаємо те, що відбувається на пострадянському просторі через призму анексії Криму та окупації частини Донбасу, до цього рішення Москви варто придивитися уважніше. Про це пише Віталій Портніков у своїй колонці на Радіо Свобода, повідомляють Патріоти України.

Це – урок для тих, хто вважає, що конфлікти з Росією вирішуються швидко і для цього достатньо нашої доброї волі. Не вирішуються і не досить. Конфлікт у Грузії почався ще до розпаду Радянського Союзу. Його організатором був союзний центр. Але керівництво нової – демократичної – Росії – зовсім не збиралося сприяти відновленню територіальної цілісності Грузії.

Громадянам цієї країни здавалося, що повернення до влади колишнього першого секретаря ЦК компартії Грузії Едуарда Шеварднадзе з його великими зв’язками у Москві і популярністю на Заході буде сприяти вирішенню конфлікту. Але вигнання грузинського населення з Абхазії відбулося саме за Шеварднадзе.

Ця катастрофа багато в чому визначила популярність політиків, які орієнтувалися на Захід і розраховували відновити територіальну цілісність за його підтримки. Такий підхід обумовив перемогу на президентських виборах одного з лідерів "революції троянд" Міхеїла Саакашвілі. Але втрата тієї частини території Абхазії і Південної Осетії, яку все ще контролювали з Тбілісі і вигнання грузинського населення з Південної Осетії сталося саме за Саакашвілі.

При всьому тому – я б не став скидати з рахунків цього факту – президентом Росії під час загострення конфлікту в Абхазії був демократ Єльцин, а президентом Росії під час грузинсько-російської війни – Медведєв, якого сприймали як реформатора путінського режиму. Так що не будемо замикатися на Путіні. Організатор конфліктів на пострадянському просторі – Кремль. І персоніфікація тут ні до чого.

Так що конфлікт із Росією – якщо на Кремль не буде суворого міжнародного тиску – може тривати десятиліттями. Саме тому, що для Москви територіальні конфлікти – інструмент впливу на сусідні країни. І вона не поспішає від цього застарілого, але ефективного інструменту відмовлятися.

Але при цьому подібні кроки лише підсилюють ізоляцію самої Росії. Її керівництво розраховувало, що після визнання Москвою незалежності Абхазії і Південної Осетії приклад Росії наслідує багато інших країн. Цього не сталося. Дотепер цю незалежність – крім Росії – визнали лише три країни.

При цьому є надія, що після неминучого краху популістських режимів у Венесуелі і Нікарагуа нова влада цих країн це визнання відкличе. Визнання показало справжній рівень впливу Росії не тільки у світі в цілому, а й на пострадянському просторі. І анексія Криму через шість років тільки підкреслила, що оцінка Росії як ізольованої держави без справжніх союзників не була помилковою.

А це означає простий висновок. Росія може бути організатором конфліктів у чужих країнах як завгодно довго. Але виграти в цих конфліктах вона не здатна.