Бо козацького роду: Режисер телешоу «Міняю жінку» розповів, як воював на Донбасі - найтяжче було в ДАП, згадує "кіборг"

Про справжнього Черкаського козарлюгу розповідає сайт Міністерства оборони України, зазначають Патріоти України.

Відомі вітчизняні реаліті-шоу «Міняю жінку», «Орел і Решка. Шопінг», «На валізах», «Все для тебе» знає та любить дивитися майже вся країна. Проте, мало кому відомо, що їхній режисер Петро Святецький вже більше року захищає Україну на Донбасі. Наразі виконує завдання на бойових позиціях у районі селища Опитне.

— Можна сказати, що для мене то було, наче минуле життя, — розповідає сержант Петро Святецький. — За рік війни мій світогляд докорінно змінився, тут зустрів справжніх друзів, патріотів, бачив смерть, однак, знаю, за що я тут стою.

Він родом з Черкащини, зі старовинної козачої родини. За освітою Петро спочатку був монтажником телерадіоапаратури, згодом продовжив навчання у столичному виші кіновідеорежисури. Вища освіта була на комерційній основі, тож через брак коштів був змушений покинути навчання. Проте, телебачення вабило Петра. Спочатку він працював на ТРК «Альтернатива», на каналі СТБ, фрілансером, став помічником режисера, а, набувши досвід, сам очолив знімальну групу.

Петро, як справжній патріот, підтримав зі свідомими українцями Революцію гідності. З початком проведення антитерористичної операції вирішив стати до армійського строю.

— Я знав, що на війні буду більш корисним, якщо прийду підготовленим солдатом, — розповідає Петро. — Тож ходив займатися до комерційних інструкторів з тактики, медицини, рукопашного бою тощо. Паралельно займався волонтерською діяльністю, допомагав нашим воїнам з різними предметами військової амуніції.

Щойно режисер Петро Святецький набув первинні військові навички, він пішов у добровольчий батальйон «ОУН», який на той час тримав позиції в селищі Піски.

— «Гарячих» епізодів було чимало, проте, найбільше запам’яталося, коли ми разом з воїнами з різних підрозділів обороняли метеостанцію, — пригадує Петро. — На той час це вже був єдиний проїзд до Донецького аеропорту, адже «дорога смерті» тоді була повністю перекрита бойовиками. Досить часто по нас гатила ворожа артилерія та майже не припинялися штурми.

Колишній режисер з усмішкою згадує випадок, коли на передову приїхав професор політології Києво-Могилянської академії Олексій Горан. Він хотів бачити війну не з екрана телевізора, а в реальності. Науковець швидко потоваришував з Петром та іншими хлопцями й неодноразово просився на бойові пости, однак, через небезпеку йому всі відмовляли. І все ж таки під час чергового затишшя він потрапив на метеостанцію.

— Наша позиція була на пагорбі, висота метрів вісім, дивлюся на злітну смугу, навкруги тиша, аж раптом по нас б’є артилерія, — розповідає сержант. — Потім пішла піхота, причому дуже багато. Я почав вести вогонь на 160 градусів, часто змінюючи позицію. Через інтенсивну стрілянину на позицію не могло підійти підкріплення, а боєприпаси вже закінчувалися. І тут я згадую про професора: «Олексію, заряджати магазини вмієш?» — «Так!» — «Тоді заряджай». І професор під вогнем заряджав мені магазини. Таке буває лише на війні.

Був випадок, коли Петро допомагав артилерійському коректувальнику, до речі, колишньому прокурору, знищити ворожий танк на злітній смузі, який їм вдалося накрити.

На метеостанції Петро був десять днів, аж поки бойовики не підірвали другий поверх «Донецької фортеці». Вони вже збиралися відходити, коли з туману зі сторони противника з’явилися два силуети. Режисер так завішався озброєнням, що не міг підняти руки, щоб відкрити вогонь. Почав шукати автомат очима, але почув: «Не стріляйте! Слава Україні!» Це виходили два поранені «кіборги», в яких у кількох місцях були прострілені ноги, і вони йшли, спираючись один на одного.

Також за спогадами Петра, досить гаряче було і в Пісках, коли їх штурмував російський підрозділ морської піхоти.

З березня 2015 року Петро Святецький проходить службу в лавах 81-ї окремої аеромобільної бригади. Завдяки лідерським якостям він став головним сержантом взводу. Йому неодноразово доводилося організовувати оборону і командувати взводним опорним пунктом.

— Моя робота майже не змінилася, — розповідає Петро. — У режисера в підпорядкуванні чимала група людей (освітлювачі, звуковики, адміністратори тощо), він їм усім дає команди, куди йти і що робити. На війні я режисер свого взводу.