Будь-які імперії в історії мали один фінал. Доля нашого покоління – побачити смерть Російської імперії на власні очі - Мирослав Гай

Мирослав Гай – київський актор, колишній учасник АТО, блогер, волонтер, керівник благодійної організації "Фонд "Мир і Ко". Саме він у травні 2014 року підняв національний стяг на найвищій точці тоді ще окупованого Слов’янська – телевежі, що стояла на горі Карачун. Причому підкорив двохсотметрову висоту без жодних альпіністських обладунків, під вогнем ворожих кулеметників і снайперів. Знаючи ворога "в обличчя", Мирослав запевняє: "На Росію очікує повний розвал, і він виходить у фінальну стадію". Про те, чому загибель "братньої країни" незворотня, третій Майдан в Україні – малоймовірний, а неоднозначна реакція людей на крах Ту-154 в Сирії – очікувана й справедлива, Мирослав Гай розповів в інтерв’ю Обозревателю, повідомляють Патріоти України.

– Мирославе, чому крах Ту-154 в Сочі викликає в частини українського населення радісні емоції?

– Не сказав би, що це прямо радість. Я назвав би цю реакцію так – маленьке задоволенням від відчуття справедливості. Російські солдати вторглися на нашу землю і вбивають наших же людей, ми майже щодня отримуємо інформацію про обстріли, поранених, загиблих, полонених. У нас війна. Ми бачимо, що росіяни вбивають українців на нашій землі, ми бачимо, що вони вбивають сирійців на їхній землі, відповідно у кожної людини, яка має елементарне почуття власного сумління, совісті і справедливості, є внутрішнє людське бажання, щоб зло було покараним. Це ж нормальна реакція, коли, наприклад, помирає маніяк, який вбивав маленьких дітей?

Окрім цього, це ж не прості громадяни загинули. Це були військові, пропагандисти, які відповідають за моральне забезпечення як збройних сил, так і за налаштування російських громадян щодо позитивного сприйняття таких актів агресії.

І ще важливий момент – Росія просто всіх дістала. Вона настільки викликає відразу, ненависть навіть у гуманних людей… Тому реакція не могла бути іншою. У цьому винні не українці, а Росія. Вона сама спровокувала таке ставлення як до своїх громадян, так і до країни. Ця реакція хвороблива насправді, але, вибачте мені, нас б’ють і ми не можемо інакше.

– Як вважаєте, які наслідки матиме визнання Росією Майдану державним переворотом?

– Ніяких наслідків це нести не може. Росія намагається виправдати свою військову агресію проти України, але ми, в принципі, можемо спокійно провести судове засідання щодо нелегітимності перебування при владі президента Володимира Путіна. І це матиме таку ж юридичну силу. Ніхто не має права втручатися у внутрішні справи України, жодна держава. Ми ж не втручаємося в російську внутрішню політику. Те, що Віктор Янукович втік до того, як йому інкримінували злочини проти України, – це його проблеми. Він полишив виконання своїх обов’язків, тому мови про державний переворот просто не може бути.

– Чи можливий в Україні третій Майдан?

– У нас можливо все. Ми були свідками безлічі Майданів, повстань, особливо проти Радянського Союзу. Тільки за часи СРСР були тисячі таких заворушень і десятки реальних спротивів. Просто ми не про всі знаємо. Тому, повторюсь, в Україні може бути все, що завгодно, і, слава Богу, ті, хто зараз при владі, це розуміють, тому не роблять таких кардинальних вчинків, що зможуть призвести до третього Майдану. Але якщо почнуть, якщо діятимуть так само грубо, як робила влада при Януковичі, то революція абсолютно можлива. От тільки вона матиме абсолютно інші форми, оскільки "гуляє" багато озброєння і чимало людей пройшли війну. На жаль, якщо, не дай Боже, виникнуть якісь протистояння, то вони будуть більш кривавими, ніж Майдан 2013 року.

Саме зараз передумов для Майдану я не бачу. Він можливий тільки в тому випадку, якщо з’явиться якась кардинально нова політична сила, молодша, прозора, більш зрозуміла для громадян. Зараз максимум може виникнути бунт. Хоча для нього мають бути передумови, яких теж зараз немає.

– На вашу думку, як можна повернути Крим?

– У першу чергу, повернення Криму можливе виключно тоді, коли в Україні кардинально поміняється рівень життя звичайних громадян. Це має бути легкість ведення бізнесу, прозора податкова система, нові дороги, будівлі, якісне медичне обслуговування і так далі.

По-друге, важлива наявність України в інформаційному полі Криму і світу. На жаль, зараз ми програємо інформаційну війну. На анексованому півострові проблемно зловити український сигнал: послухати наші новини, радіо (я маю на увазі незаангажовані, не проросійські, не телеканал "Інтер") майже нереально.

Ми маємо повністю сконцентруватися і виділити величезні кошти для посилення українського медіа-контенту, появи нових інформаційних ресурсів, які лунали б і на окупованих територіях. Це ключовий момент, адже боротися потрібно не за територію, а розуми людей. А що ми зараз бачимо?

Росія увімкнула свою пропагандистську машину на оброблення тих громадян, які проживають на окупованих територіях. А коли ви перебуваєте і день, і ніч під постійним пресингом агресивної пропаганди, навіть здоровій, нормальній, розумній людині дуже складно втриматися. Це один із тих моментів, який реально ускладнює подальше повернення цих територій.

–А в яких часових рамках взагалі може бути можливе повернення Криму?

– Нині це нереально спрогнозувати. Я не думаю, що ми повернемо Крим, доки не впаде режим Путіна. І навіть тоді це буде проблематично. Щоб пришвидшити повернення, нам потрібно залучати світову спільноту, намагатися перевести дії Путіна в законодавче поле міжнародних законів, пояснювати кожному росіянину, що анексія Криму – ганебний злочин.

– Так званий "русскій мір" спить і бачить, як захопити Київ. На вашу думку, чи можливо це?

– Якщо політична ситуація поміняється і наші іноземні партнері закриють очі на те, що відбувається в Україні, як це сталося у випадку із Сирією, все може бути. Так, росіяни можуть захопити будь-яку українську територію, а от утримати – ні.

– А якщо говорити про ядерний удар по Україні… Він можливий?

– Для нас це буде повне знищення. Але це складне питання, що включає ГТС, яка транспортує російський газ у країни Європи, і велетенську кількість атомних електростанцій України. Будь-які воєнні дії без захисту тих об’єктів призведуть до наслідків, схожих на Чорнобиль. Тоді хмари цього нещастя долетіли ледь не до Лондона, Росії, Білорусі… Головний нюанс у тому, що Росія ніколи не опікувалася станом здоров’я своїх громадян і довкілля… Я вважаю, що Путін – розумний божевільний. Тобто якщо включити логіку, то нормальна людина скаже, що ні, не можуть нанести ядерного удару, а якщо зважати на те, що коїться в Алеппо, то чорт його знає, що в нього в голові.

– Як можна повернути самопроголошені "ДНР" чи "ЛНР" до складу України?

– Не існує ніяких "ЛНР" і "ДНР". Є тимчасові окупаційні режими, створені військами. Все там тримається на силі і страху. Як тільки Росія припинить постачання зброї, військової техніки та особового складу, мається на увазі солдатів (я кажу не тільки про найманців, а й регулярні війська) – одразу зникнуть будь-які поліцейські режими на окупованих територіях, як би вони не називалися. 1/8 територія Донбасу залишається окупованою тільки завдяки бойовій і військовій підтримці Росії, і нашого небажання вирішувати цей конфлікт силою, щоб не знищити мирні міста, бо там наші громадяни.

– На своїй сторінці в соціальній мережі Facebook, коментуючи звільнення з полону "ДНР" жінок, написали, що це мутна історія. Не поясните таку реакцію?

– Одна з них із повним макіяжем, у прекрасному стані. Що це за полон такий, незрозуміло. Зазвичай у таких ситуаціях ви не маєте доступу до елементарних побутових умов. А в цьому випадку очевидно, що жінка готувалася говорити на камеру. По-друге, соцмережі розповідають дивні відомості з біографій цих людей. Наприклад, поширюється фотографія з прапорцем "Новоросії".

Звичайно, за будь-яких умов полонений громадянин України заслуговує на те, щоб його звільнили. Навіть якщо це людина, яка скоїла кримінальний злочин, потрапила в полон на окупованій території і так далі. Таку особу мають звільнити і продовжувати покарання згідно із законами України. Я вважаю, що ми маємо всіх своїх громадянин, навіть злочинців, позабирати з окупованих територій.

– Чи не вважаєте ви, що в Україні занадто високий відсоток проросійськи налаштованих людей?

– Мені складно про це говорити. У моєму оточенні таких немає. Є або нейтрали, які кажуть - нащо нам ця війна, треба домовлятися, якось дружити. Мається на увазі не стати частиною Росії, а знайти якесь примирення. І є люди, які вкрай негативно налаштовані щодо РФ. У моєму оточенні таких більше. Загалом же тут питання не в тому, щоб викликати в людей якесь конкретне ставлення до Росії.

На мою думку, ставлення громадян України має пояснюватися об’єктивними факторами, які висвітлюються в пресі, активістами, блогерами, медіа і так далі. А вони зараз вказують на одне: Росія веде агресивну політику щодо України, Росія веде економічну війну проти України, Росія спричинює незаконні правові ситуації в судах.

26 грудня проводили в Москві відкритий круглий стіл із представниками радикальних організацій Росії, які підписали меморандум і закликали до повернення кордонів СРСР. А це означає, що люди агітують до посягання на цілісність України. Нещодавно були виступи колишнього працівника адміністрацій Росії Хазіна (Михайло Хазін, економіст, аналітик, публіцист. – Ред.) щодо необхідності фізично знищувати українців. І все це звучить у медійному просторі Росії, розумієте?

– Можливо, нам варто краще захищати інформаційний простір країни?

– Ми маємо це робити, зокрема активно впроваджувати в українські ЗМІ правдиву інформацію щодо ходу речей, проводити українізацію. Саме тому мені дуже подобається той закон щодо українського музичного контенту на радіо. Він реально дуже потужний, сильно поміняв ситуацію і стан речей.

– Але є чимало нарікань на те, що ці квоти порушуються.

– Це відбуваються лише тому, що є радіохвилі, які вже мали певний музичний формат, і їм для того, щоб продовжувати існувати, потрібна музика того ж напрямку вітчизняного виробництва. Але її немає в достатній кількості. Тобто українська музика є і її багато, але вона не заповнює собою всі формати. У нас є зірки, у нас є прекрасні музиканти, але вони не створюють контенту в необхідній кількості. Тут без сприяння держави не обійтися.

Я взагалі б зняв будь-яке оподаткування з усіх меценатських коштів, що направлені на творчість, із театрів, колективів, які створюють музичний контент, художнє кіно, створюють книжки. Українськи книжки мають взагалі друкуватися і не оподатковуватися, хоча б певний час. Нас би накрило хвилею українського контенту. Спочатку було б дуже багато л*йна, але згодом кількість перейшла б у якість.

– Читаю на вашій сторінці в соціальній мережі Facebook: "Завдання нашого покоління – вберегти людство та цивілізацію від Бояришника з ядерним кийком". Як думаєте, нинішнє українське суспільство може це зробити – протистояти Росії?

– Можемо. Ми це робили, як могли, упродовж останніх століть. Нашу мову забороняли, нашу країну окуповували безліч разів. У нас не стихали повстання, тривала визвольна боротьба зі зброєю в руках. Книги українською спалювалися, за написання нею тих же віршів могли посадити, арештувати, вбити, закривалися українські школи… І це все діяло століттями. Нас намагалися знищити голодомором, іншими репресивними методами, але все одно ми з вами зараз розмовляємо українською мовою, і я даю інтерв’ю в країні, які називається Україна. Ми все одно вижили.

– Отже, майбутнє України, на вашу думку, оптимістичне?

– У далекій перспективі – так, а в найближчій може бути все, що завгодно, тому що ми маємо божевільного сусіда, який скидає на гуманітарні конвої ООН бомби. Руйнуються лікарні, школи, гинуть діти. Його абсолютно не хвилює, що є відеодокази цього. До нього звертаються і Папа Римський, і нобелівські лауреати, а він все одно продовжує це робити.

Що точно можу сказати – будь-які імперії в історії мали один фінал – революцію, громадянську війну, а в кінці повний розвал. У випадку з Росією - там зараз входження до фінальної стадії. Думаю, що доля нашого покоління – довести цю справу до кінця і побачити смерть Російської імперії на власні очі.