Електронна черга та запис через інтернет: Чим турецька лікарня відрізняється від української

Часто українські лікарні порівнюють з європейськими та визнають недоліки перших. Цікавим виявилося побувати в турецькій провінційній лікарні, повідомляють Патріоти України з посиланням на Обозреватель та пропонують прочитати статтю кореспондента цього видання. Далі - пряма мова автора.

"Довелось по волі обставин побувати мені в турецькій лікарні. Глибока провінція, далеко від туристичних Стамбула і Анкари, старий госпіталь в двох годинах їзди від кордону з Сирією.

Під'їжджаємо до нього: виглядає великим сірим комплексом з іржавими патьоками на стінах. На кожному вікні висить кондиціонер. Це, в принципі, не дивує, адже температура влітку тут досягає 50 градусів, а спека тримається довго.

Відразу помічаю безліч людей і припаркованих машин. Тут так само, як і в Україні, окремої парковки немає. Доводиться шукати місце для авто на вузьких вулицях. Цю лікарню можна порівняти з нашою київською БСП: тут є всі фахівці і відділення невідкладної допомоги.

Правда, немає тут п'яних як чіп бомжів, що сплять прямо на підлозі. І смороду. І санітарок, що репетують на тих, хто зайшов без бахіл і халата. Але мене поправляють, що так не скрізь. Мовляв, в нові лікарні вже так просто не зайдеш.

До лікарні звертаємося через появу дивного кашлю у знайомого. У нього сильна застуда і болі в шлунку. До бажаного лікаря записуємося вдома, по інтернету. Той призначає точний час, до якого ми і підтягуємося.

Входжу у двір лікарняного містечка. Територія зелена, схожа на парк. Сама будівля розділена на дві зони: поліклініку і стаціонар. На території також видніється приємний на вид ресторанчик. Там можна поїсти гарячого. Причому за нормальною ціною.

У пам'яті знову спливає двір київської лікарні №1 на Червоному Хуторі, де відразу ж біля виходу паркуються швидкі і снують туди-сюди машини, які пропускають на територію за 10-20 гривень.

Вирішую нишком провести інспекцію і проходжу повз збройного охоронця всередину. Той, правда, не сильно звертає на мене уваги, адже повз нього і так снують сотні хворих. Лікарня виглядає дуже переповненою.

Тут немає вимог надягати бахіли, халати і маски. У терапевтичному відділенні я вільно пройшлася по коридору. На мою вдачу - це час обіду. Молоді хлопець та дівчина в масках і рукавичках котять візок з їжею. На ній запечатані стаканчики з айраном, водою, соками на вибір.

Помічаю також посипані сезамом булочки в окремих упаковках, закрите масло, контейнери з гарячим, як в літаку. Там рис, салат, шматочки курки.

Виглядає їжа апетитно. Я тут же згадую каталку з коричневою рідиною і мерзенною кашею в відрах в одній з українських лікарень. Нарубаний грубими шматками хліб і яйця ...

Я також пригадую, що в лікарні на Червоному Хуторі пацієнт зобов'язаний мати свої тарілку, чашку і ложку. Про одноразові набори мова взагалі не йде.

Заглядаю в палати. Вони старі, але дуже світлі і просторі. У палаті, яка в два рази більше, ніж та, яка в нашій БСП, розміщується чотири ліжка.

Це не ліжка з продавленими пружинами і не дерев'яні каркаси з моторошними, в плямах, матрацами, а сучасні електронні ліжка з блоками управління. Прямо як в кіно.

Особливо контрастно виглядає на тлі цих палат головна лікарня українського міста Бориспіль. Там чотири ліжка в палаті і чотири тумбочки. Два ліжка займають всю ширину кімнати. Це все при тому, що саме приміщення менше турецької палати рази в три.

У турецькій лікарні над кожним кабінетом висить маленький екран, де відображається номер черги, присвоєний по інтернету.

У кожного пацієнта є свій штрих-код з усіма даними. Секретар, який сидить в тому ж кабінеті, що і лікар, швидко оформляє всі документи і тут же роздруковує спеціальні стікери-напрямки. На аналізи або спецдослідженя.

Тут мені пригадуються українські черги і ось це радянське "тільки запитати". Мені також згадується відсутність нормальної кількості сидінь і лавок. І написи в наказовому тоні, ніби й не на пацієнтів розрахованих, а на новобранців-курсантів.

У нашому випадку нам видали три пробірки для забору крові, ЕКГ та ендоскопію. Ендоскопія тут робиться під наркозом, тому направили на кардіограму. Все по коду, практично без черг. При цьому дана турецька лікарня виглядає старою і недоглянутою. Десь вибита плитка, десь обдерті двері і пороги. Але в туалеті є туалетний папір, ароматне мило і паперові серветки для рук. Пахне миючими засобами. Моя окрема "любов" - це туалети українських лікарень, з брудними розвішеними ганчірками, грибком, іржавими трубами і зламаними унітазами. Це стосується абсолютно всіх українських лікарень, без винятку.

У коридорах турецької лікарні висять картини і стоять кольорові диванчики. Незважаючи на велику кількість пацієнтів, вільних місць багато.

Ця лікарня є безкоштовною для тих, хто застрахований. Турецький роботодавець оплачує страховку, що надають медичні послуги на законодавчому рівні. Чим вище зарплата, тим більше страхова сума.

В результаті аналіз крові ми отримали через дві години, а ендоскопію пройшли за 10 хвилин. Кожен гастроентеролог для перестраховки бере біопсію. Без додаткових напрямків і черг.

Місцеві хлопці кажуть, що ця лікарня стара і в місті побудували нову, сучасну і з видом на море. На моє запитання, чому ж ми прийшли сюди, кажуть, що через доктора. Мовляв, свій вже, обраний давно. Постараюся побувати і в новій лікарні. Подивимося, чи говорять правду".