"Фідель Кастро - це Моторола, що вижив", - Портніков

"Фіделя Кастро і терориста Моторолу об'єднує прагнення до безкарного вбивства і катування. Те, що завжди відрізняє людину від монстра. Загибель Мотороли від смерті Фіделя Кастро відокремлена лише кількома тижнями. Арсен Павлов загинув в Донецьку у 33-річному віці, зумів піднятися на російському "соціальному ліфті" від автомийника до "героя ДНР", вбивці і мучителя. Фідель Кастро помер своєю смертю незабаром після 90-річчя. Але на чолі Куби він опинився в тому самому 33-річному віці - віці смерті Мотороли", - пише оглядач Віталій Портніков у статті для espreso.tv, передають Патріоти України.

Про найманця з "ДНР" незабаром забудуть навіть в тій країні, яка послала його вбивати українців. А про Фіделя Кастро будуть пам'ятати завжди, його ім'я увійде в підручники історії і буде згадуватися на сторінках популярних романів. Тому що Фідель - це Моторола, що вижив.

Звичайно, мені можуть сказати, що порівняння кульгає. Що Фідель - син багатого плантатора, який став революціонером, а Моторола намагався піднятися з соціального дна і зажити звичайним міщанським життям, нехай і за чужий рахунок. Що якщо вже порівнювати когось з Моторолою, так не Кастро, а мерзотника Че Гевару.

Але насправді Моторола може бути і не один, он як багато їх з'явилося після окупації Донбасу. Те, що дійсно об'єднує донецького бойовика і кубинського диктатора - це не статки, не політичні погляди, не залежність від Москви. Їх об'єднує прагнення до безкарного вбивства і катування. Те, що завжди відрізняє людину від монстра.

Моторола не так вже й багато встиг за своє коротке життя. Вбивав полонених, мучив, катував - і насолоджувався. Фідель тільки почав у 33 роки. Перетворив всю Кубу на величезний концентраційний табір, скотоферму, барак. Кубинців - на заручників банди, яка захопила Кубу взимку 1959 року. Люди рятувалися з цього кошмару по-різному. Одні намагалися відвоювати свободу у вовкулаків - і загинули в затоці Свиней. Інші, не сподіваючись на можливість повалення бандитського режиму, втікали з острову на утлих суденцях.

Той, хто доплив - зараз святкує смерть гнобителя в Майамі. Той, хто залишився - сумує по ньому в Гавані. Скорбота буде не дуже довгою. Помре не тільки Фідель, а й Рауль, кубинський комунізм впаде, про братів Кастро і їхніх соратників будуть говорити з ненавистю і в Майамі, і в Гавані. Процес, як любив говорити Горбачов, пішов.

Хтось скаже, що не можна порівнювати Моторолу з Фіделем, тому що перший був просто бандитом, а другий - переконаним комуністом. Та годі! Переконань і у того, і у іншого було - кіт наплакав! Моторола, між іншим, говорив про себе, як про прихильника "русского мира". Але цей міф став його цікавити тільки після того, як він зрозумів, як можна піднятися і заробити за його рахунок. Кастро перевтілився в комуніста тільки після того, як вирішив жити на дотації з Радянського Союзу. Якби не СРСР - кубинці позбулися б банди братів Кастро ще у 50-і.

Багатьом на пострадянському просторі неясно, чому взагалі Кастро не зміг домовитися з американцями, як він потрапив в радянські обійми. А з однієї простої причини. У Вашингтоні не могли пробачити Фіделю розправи над кубинськими реформаторами і лібералами.

Саме ліберали скинули диктатуру Фульхенсіо Батісти. Саме їх відтіснив від влади Кастро, коли разом із прихильниками увійшов в Гавану. Підкреслюю - в Гавану, в якій вже не було ніякої диктатури, а був тимчасовий уряд опонентів режиму. Людей, які боролися за демократію десятиліттями - і були потім вигнані з острова, заарештовані, принижені, розстріляні.

І знову - схожість з Моторолою. Українці скинули диктатуру свого власного Батісти - Януковича. А плодами цієї перемоги скористалися різноманітні Мотороли і Захарченки - на щастя, не на всій території країни. Але це тільки тому, що українці виявилися здатними свою країну захистити від бандитів.

А кубинці - не виявилися. І опинилися в заручниках у божевільного на довгі 57 років. І зараз, після його смерті, ще не звільнилися, а тільки наблизилися на крок до свободи і нормального життя. А поки вони будуть стояти в черзі до гробу свого Мотороли так само, як кілька тижнів тому стояли жителі Донецька.

В одній черзі - ті, хто поклоняється ідолу і ті, кого змусять відстояти. І світ буде точно так дивуватися цій скорботі і цій черзі, як він дивувався прощанню з Моторолою, Чавесом або північнокорейськими правителями. Скорбота заручників - це одна з найбільш несамовитих сцен.