"Гра в Насірова. Хто полює за Великою рибою і чим це може обернутися для України?" - Директор Української студії стратегічних досліджень

Поглянути на справу з точки зору Банкової. Патріоти України пропонують погляд на най гучнішу справу року від Юрія Сиротюка, що ілюструє розбірки у владній вертикалі, у війні компроматів висококорумпованої держави.

Гра в Насірова. Хто полює за Великою рибою і чим це може обернутися для України?

Очевидно, Насіров – це лише маленька рибка на шляху до великої. Велика рибка – Порошенко. Куди її заганяють?

У цій грі є декілька кіл дійових осіб. Сакральна жертва. Виконавці. Замовники. Ляльководи-олігархи. Міжнародні ляльоководи.

Безпосередні виконавці - детективи з НАБУ. Хлопці, що вперто з моменту утворення не помічають жодного олігарха, навіть якщо він спонсор та пособник російських окупантів. Хлопцям з НАБУ просто не дали фас на хлопців-олігархів. Руйнувати олігархічний альянс не дозволено – це зруйнує систему неоокупації. А от приземлити і привести до тями головного олігарха-Президента – чим не мета.

Виконавцями цього замовлення стали друзі Держдепу з оточення Саакашвілі та група альфонсів-єврооптимістів.

Відомо, що на посаді першого заступника глави НАБУ працює Гізо Углава, фактично, останній з «грузинських варягів», яких на початковому етапі після Революції Гідності залучили до роботи. Углава має дружні стосунки з головою НАБУ Ситником та є посередником у стосунках із Саакашвілі. Останній, втративши посаду голови Одеської ОДА, прагне втриматися у бурхливому морі української політики, осідлавши улюбленого коника – боротьбу з корупцією.

Для того, аби вкотре унаочнити всю глибину корупційної ями, потрібна була фігура з першого ешелону влади й, одночасно, безумовний ставленик Порошенка. Вибір Насірова був очевидним – він і справді суттєво причетний до «справи Оніщенка».

Однак насправді для замовників байдуже, чим закінчиться «справа Насірова» по суті. Бо везти матеріали у суд перед вихідними – очевидно було наперед програшним. Тому виконавці боролися не за результат, а за своє політичне позиціонування. Їм можна припустити навіть краще, якщо справа розвалиться, бо у такому разі вони показують ступінь корумпованості влади, а самі в очах суспільства виглядають «непримиренними» борцями, яким не дали працювати.

Проте в момент реалізації багатоходівочки до гри приєдналися й інші гравці. З одного боку, українська громада, яка не дозволила закінчити договорняк прогнозовано. З іншого, група Турчинова-Авакова-Яценюка, яка, відчуваючи, що «акела промахнувся», нарощує тиск на очільника влади.

Ця група вже впродовж тривалого часу формує пул силового блоку (як з офіційних органів, так і формуючи вуличні силові групи (не гребуючи підключення кримінальних елементів) – підтискає Президента та готується у форс-мажорних обставинах перебрати владу в силовий спосіб.

Усе це виглядає як частина широкої олігархічної змови, санкціонованої західними союзниками.

У цій ситуації, втрачаючи суспільну легітимацію, контроль над владою і країною, Президент мусить або капітулювати, або піти у контрнаступ.

Ось тут і криється найбільша загроза для країни. Бо в момент ослаблення влади, завжди руку дружби очільнику Банкової протягала Москва. Не висуваючи жодних умов, окрім політичного сюзеренства.

Чи є поштовх Порошенка в бік союзництва з керівництвом Росії планованим кроком його опонентів, щоб остаточно загнати його у цугцванг чи жага влади просто багатьом засліпила очі, - не відомо.