У мережі набирає популярність пост режисера і волонтера Лесі Литвинової про події на Майдані 2013-2014 років. Пост опублікований на Facebook сторінці Литвинової, передають Патріоти України.

"Я померла на Майдані. Не загинула, як ті, кого ми називаємо Небесною сотнею. Просто померла. Тієї мене, яка вийшла 1 грудня через Метро Університет в сонячний день, більше ніколи не буде. Іноді мені здається, що я вже й не дуже пам'ятаю, якою вона була, та - я. Напевно, непоганою. Мріяла про будинок на вершині пагорба. І про собаку з мокрим шкіряним носом на порозі. І про новий фільм, який зніму. До речі, я ж знімала фільми. Непогані фільми. з якимись призами на якихось фестивалях. Тоді це здавалося дуже важливим. Дуже", - пише режисер.

Литвинова згадує енергію і надію раннього Майдану, потім тривогу і наполегливу боротьбу Майдану січня-лютого 2014 року. "Я все ще була живою, коли в місті автозак став звичним, як тролейбус. Коли мої друзі один за одним отримували повістки в суд. Коли лимони і молоко скуповувалися в магазинах швидше, ніж привозилися. Коли ніхто не знав слова "кевлар", а каска часів Другої Світової здавалася чимось на зразок коду безсмертя з комп'ютерної гри", - пише вона.

"А потім я померла. Разом з усіма тими, чиї імена в 14-м знали напам'ять. З тими, кого зараз насилу згадають більшість тих, хто клявся вічно пам'ятати і не пробачити. Той хлопець, вірменин. І той, в блакитній касці. Зовсім молодий. Як же його звали-то? А, ще білорус був. І дівчинка, якій в горло потрапили. Жива? О, переплутав значить... Кажуть, що з попелу народжується птах Фенікс. Точна копія тієї, що згоріла. Тільки молодше і сильніше. І заходить на новий цикл життя. Не знаю. Може у Фенікса і виходить. З мого попелу проросло щось абсолютно нове. І не було це нове народження ніякого захоплення нового життя. Не було передчуття польоту і розвернутих крил. Був величезний всепоглинаючий тупий біль. І сталевий скелет. І щось ще, що було важко усвідомити і назвати по імені... Я померла тієї зими. Я народилася тієї зими. І мені хочеться вірити, що я знаю для чого...", - закінчує пост Литвинова.