Як я виганяв убивцю Чапаєва з Києва

Українська влада вміє реагувати на публічну критику, соромиться лише це визнавати...

Уся історія моїх благосних стосунків із привітним колективом бібліотеки імені Петра Панча міста Києва (розташована на вулиці Великій Васильківській, 90) почалася з однієї невеличкої публікації у Фейсбуці. Тоді поштивий бібліотекар із солідним досвідом роботи на хвилі стосунків «читач – письменник» Наталя Іванівна Недбайло передала мені «публічного привіта», як пошану за мою книгу «Постаті з вирію». Видана вона, як переможець конкурсу на кращий літературний рукопис серед членів Національної спілки письменників України, мешканців столиці 2016 року (зайняла перше місце серед представлених на конкурс 86 творів) на кошти Київської міськдержадміністрації.

Саме чиновники муніципалітету завітали до бібліотеки Петра Панча з опитуванням, а яка ж видана їхніми стараннями, передана до бібліотеки книга знаходить найбільший відгук у серцях читачів. Ось тут і виявилося, що отриманих закладом дві моїх книги «Постаті з вирію» і є неформальними призерами читацьких симпатій.

Як тут, скажіть, не порадіти письменнику, не відважитись на телефонний дзвінок до бібліотеки, аби подякувати вірним слугам-челядникам краснописьменства. Але виявилось, що того осіннього дня Наталя Іванівна Недибайло якраз була вихідна. І вже лише в Різдво у мене випала сприятлива нагода завітати до бібліотеки Голосіївського району столиці. З’явився я туди не з порожніми руками, приніс «хабаря» - десяток книг мого авторства. Серед них видана 2003 року есея «Босоніж по битому шклу» - свого часу вона була своєрідним бестселером, позаяк має підзаголовок «Записки та роздуми опального головного редактора газети «Правда України».

Написана вона в основному у камері Лук’янівського слідчого ізолятора, куди запроторили мене протиправно за вказівкою особисто Л. Кучми, чий продажний, антинародний режим ми, журналісти ПУ, буквально роздирали тоді своїми сміливими опозиційними публікаціями - в дев’яності роки минулого століття. За це, власне, мене й запроторили до в’язниці аж на сім місяців і 24 доби, і звідти визволяла мене, дай Боже їй здоров’я на довгі роки життя, особисто доповідач Парламентської Асамблеї Ради Європи Ханне Северинсен та ще двоє її колег, депутатів ПАРЄ, котрі, до речі, тоді вперше в історії пенітенціарної системи України приїхали безпосередньо до СІЗО. За матеріалами книги, на скільки мені відомо, захищено вже одну кандидатську дисертацію і десятки-десятки дипломів журналістів, позаяк дана есея є своєрідним підґрунтям на кафедрах журналістики українських університетів для вивчення теми: робота редакцій в умовах опозиції до влади.

Приніс я у подарунок читачам бібліотеки ім. Петра Панча і вісім книг «Свічка на вітрі», котра за результатами конкурсу 2016 року стала переможницею Міжнародного літературного конкурсу в галузі літератури та публіцистики імені Уласа Самчука, як кращий публіцистичний твір. Удостоєна медалі письменника, якого ще називають Гомером двадцятого століття. І як своєрідна та вельми примітна родзинка на торт од мене була книжка «Заручник спокуси, або Записки гламурного коханця» (2010 р.), котру критики назвали «маленьким українським Декамероном».

Слово за слово в бібліотеці вийшла розмова про стосунки книгозбірні та письменників. Я бібліотекарам Голосіївського району столиці чесно сказав, що після однієї події, а коли точніше – 29.10.2016 року, я просто таки не люблю заходи до подібного їхнього публічноих закладів, Боячись наштохнутись на подібне. Тоді я завітав до центральної районної бібліотеки Солом’янського району. Мені й по сьогодні, даруйте, гидко від того: склалося враження, що потрапив до московітської стайні. Працівники, з якими зустрівся там, усі без винятку спілкувалися мовою нашого віковічного ворога.

Моє зауваження про те, що це ж, пані, не В’ятка, не Воркута, не справило на них ніякого враження: тому, либонь, що це була звичайна форма їхнього співжиття. ("А какая разніца: ми панімаєм і нас панімают?" - почув там). Більше того, бібліотека носить ім’я Федора Достоєвського. Ну, й нехай собі, звісно ж, носить його, позаяк Федір Михайлович за родинним корінням чистокровний українець! Але для чого в бібліотеці (тієї пори підкреслю!) були всі стенди виготовлені російською, та оформлені ще в пору, коли відбувалися з ’ їзди КПРС. Щоб виявити це, варто було лише приглянутися до них!

Справжній шок у мене викликало те, що в центрі великого і світлого читального залу, на столі стояв великий портрет (ви можете не повірити, але це, їй-Богу, правда, ніяка моя не вигадка), з якогось великого, лощеного журналу – самого Путлєра. Якщо за кличкою – то підлої Молі. Ви ж не забули? Надпис, зроблений працівниками бібліотеки, пояснював, що на цьому столі зібрані матеріали до російсько-української війни. Яка новація!!! О-йой-йой!!! Хоч вручайте їм, солом'янцям, Нобелівську премію за цю новелу з життя провокаторів чи москофілів. Якраз тоді, підкреслю, коли на війні замало не щодоби гинуть наші патріоти…

Уявляєте, яке безумство?! Яке скудоумство?! А, можливо, й свідомий виклик українству! І все це у самому центрі української столиці! Як, скажіть, мені, журналісту, письменнику, було реагувати на подібне? Порвати портрета? Затримають за хуліганство. Припишуть що завгодно. Що, приміром, був напідпитку, хоч незабаром уже виповниться 22 роки, як спритного не вживаю взагалі…

Невже ж тоді промовчати, як підозрюю, вчинили подібно сотні громадян, котрі, звичайно ж, спостерігали подібну картину не один день. Але ж ніхто не відреагував належно – патріотично, по-громадянськи – не спробував змусити працівників прибрати пропагандистське фото організатора масового вбивства українців на нашому Сході, в анексованому Криму. Скажіть тепер, чим це була не московська стайня в центрі Києва? Звичайно ж, я не міг пройти спокійно мимо цього – негайно написав ряд статей до відомих ЗМІ. Адреси їх публікацій переслав в урядові структури. Для вжиття заходів…

Реакція громадськості була блискавична, дякую, друзі, за підтримку! Саме тоді я отримав і такого листа. Один з авторів писав приблизно таке. Що ви, мовляв, пане письменнику, репетуєте з приводу цього. Ви ж зверніть увагу, які імена носять бібліотеки цього району української столиці.

Боже ж ти мій, виявляється, і справді, на сайтах цих закладів культури нашим маленьким читачам аж до тих пір (осінь 2016-го) розповідалося, в дусі ленінізму і московського ортодоксального пропагандизму, про Павлика Морозова і його подібних псевдо-героїв комуністичної доби. Бібліотеки і досі носили їх замшілі, випрілі імена. Або ж навіть червоного бандита, активного розстрільника українців Василя Чапаєва. Чим я можу зарадити цьому? Звичайно ж, розвінчувальною публікацією.

Адреси цих матеріалів я позакидав у персональні комп’ютери міністра культури і його заступників, до приймальної віце-прем’єра міністра В’ячеслава Кириленка, голови міста. Дивіться, мовляв, як ви безглуздо керуєте, панове…

Тільки тепер, під час розмови у бібліотеці імені Петра Панча я дізнався, що реакція на ті мої публікації були блискавичною. Як розповідали працівники закладу, тоді дуже швиденько, буквально в рекордно короткі терміни перейменували дитячі бібліотеки столиці на імена українських справжніх героїв, хоча ця справа здійснюється завжди надто довго, іноді триває й по декілька років. Приємне відкриття для мене, зізнаюся. Солом'янська районна бібліотека для дітей, котра десятиліттями носила наймення московіта-убивці Чапаєва, про котру я писав 2016 року, нині назвиається – імені Івана Світличного. Чи не правда, приємно? Одразу начебто посвітлішало в кожному нашому домі.

Ага, значить таки можемо, коли припече. Якби це було не в нинішні часи повної байдужості до всього, влада б давно повідомила, що вона по-діловому відреагувала на критику, ситуацію виправила. А тут я, ініціатор цих столичних змін про все дізнаюся з десятих уст, через рік, і то абсолютно випадково. Не вміємо ми жити чесно, по-українськи справедливо. На жаль!

Мені вельми приємно з того, що я фактично виступив ініціатором, можна сказати двигуном декомунізації назв окремих бібліотек у Києві. Значить не даремне готував публікації, псував нерви. Саме псував, чи швидше мені це робили й інші. Думав змовчати про це, але все-таки скажу, позаяк воно варте уваги українців.

Коли вийшла моя перша публікація про московську стайню в бібліотеці імені Ф. Достоєвського Солом’янського району мені почалися… погрози. Мене колись режим Кучми арештовував, по підвалах централу безпардонно волочив, але й тоді подібного не спостерігав. А тут, не буду скривати, дехто з відомих письменників та поеток, яких я знаю, написали з натяками… Мовляв, не чіпай Іванну…

Хто така, я тоді й не знав, пізніше дізнався. Виявляється, це новий, молодий керівник центральної бібліотечної системи Солом’янського району. Не повірите, але це факт: робочим осідком її є якраз бібліотека імені Ф. Достоєвського. Значить, кожного дня вона персонально віталася з Владіміром Владіміровічем Путіним, чий портрет стояв у центрі читального залу. І їй було, мабуть, від того приємно. Про що далі можна говорити, друзі? За кого вважати захисничків чиновниці, хоча, до речі, я її ніде навіть не згадав?

Послав я їх усіх захичничків далеко, разом з їхньою пані завідуючою, котра, мовляв, допомагає письменникам влаштовувати зустрічі з читачами. Гріш ціна вашим всім зустрічам, якщо на них хоч би яким боком присутній і Путлєр… А я правий тому, що особисто вигнав убивцю українців В. Чапаєва з Києва. Нехай це будь-хто заперечить...

***

А це фото з сайту бібліотеки імені Петра Панча міста Києва.

Опублікував: Олександр Горобець
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

"30 апреля ситуация на Донбассе изменится формально, а потом в очень скором времени – начнутся изменения фактические", - Анти-Колорадос

четвер, 26 квітень 2018, 19:57

Просто видавлювання російських окупантів навряд чи буде метою ЗСУ. Схоже на те, що військові налаштовані знищувати цю погань максимально, виключаючи можливість її відходу в РФ. "Наверное, многие запомнили пассажи президента о Москве, которую киевские к...

"Экспортные перспективы для "Ольхи" весьма радужные или Кто интересуется украинской ракетой кроме ВСУ" - Злий одесит

четвер, 26 квітень 2018, 19:53

Як заявив секретар РНБО, українською ракетою зацікавилося багато іноземних замовників. "Вчера был поистине день “Ольхи”. Пристальное внимание прессы, новостные ленты с хвалебными заголовками, и заверения официальных лиц о светлом и беззаботном будущем ...