Як в українському війську "Слава Україні!" замінює попереднє російсько-тюркське "Ура!"

Про це йдеться в матеріалі видання "Військовий навігатор України", передають Патріоти України.

У Кабінету Міністрів України нарешті дійшли руки, щоб внести зміни в статут Збройних сил України і замінити офіційне військове вітання. Російсько-церковнославянське “Здравия желаю”, яке перетворилося в українській мовній реальності в абсолютно нестравну, як для військового вітання кальку “Бажаю здоров’я”, може бути замінено на встановлене в останні роки традиційним “Слава Україні! – Героям слава!”.

Народні депутати, яким тепер потрібно остаточно вирішити долю ініціативи уряду, навряд чи зважаться зберегти російсько-радянський атрибут, і тому питання заміни вітання можна вважати практично вирішеним.

Росіяни, українські “ватники”, польські гіперпатріоти та інші зацікавлені особи, зрозуміло, побачать в цьому черговий зразок “фашизації” і “бандеризації” України, притому що коріння вітання “Слава Україні!” тягнуться куди глибше часів ОУН-УПА, хоч і асоціюються у багатьох саме з останніми.

У сучасному вигляді вітання оформилося ще в середині 20-х років минулого століття і пов’язане з діяльністю націоналістичної галицької організації “Легія українських націоналістів”, яка і використовувала “славне” вітання в якості свого офіційного гасла. Ідею використовувати “Слава Україні!” пов’язують з одним із засновників “Легії” Юрієм Артющенко, який, зрозуміло, не вигадував вітання на порожньому місці. Уродженець Полтавщини Артющенко в бурхливі часи “визвольних змагань” служив в полку “Чорних запорожців”, який отримав славу одного з найбільш боєздатних військових з’єднань УНР і Держави гетьмана Скоропадського.

І тому, коли при організації “Легії” постало питання про організаційне привітання, Артющенко запропонував вітання “чорношличників” “Слава Україні! Козакам слава!”. З цією пропозицією всі погодилися, замінивши, правда, конкретних “козаків”, на абстрактних “героїв”. І вже під час Другої світової війни це вітання офіційно запозичило й бандерівське крило Організації українських націоналістів. Звідки і пішла більш-менш всім відома історія гасла.

Однак і у “Чорних запорожців” їхнє привітання виникло не на рівному місці. Власне, в роки “визвольних змагань” варіації вітання зі “Славою Україні!” в першій частині мали практично всі воєнізовані українські організації. Так, сердюки часів Гетьманату Скоропадського використовували “Слава Україні! Гетьманові слава!”, А “українізовані” моряки дредноута “Воля” Чорноморського флоту вітали голову Української Чорноморської Ради В’ячеслава Лащенко скандуванням: “Слава Україні!”.

Аналогічне вітання використовували і повстанці Холодноярської республіки. Як писав у своїй книзі Юрій Горліс-Горський (чия бурхлива біографія гідна окремої авантюрно-героїчного роману), у холодноярців було заведено вітати один одного не “Здоров” або “Добрий день”, а “Слава Україні”. Відповідати потрібно було “Україні слава!”.

Так що було б зовсім неправильно пов’язувати традиційне привітання виключно з ОУН і УПА. Вони виступили тільки популяризаторами вітання, яке сформувалося і остаточно оформився ще до їх появи.

До слова, аналогічне гасло в дещо модифікованому вигляді до сих пір популярне на території Російської Федерації – серед кубанських козаків. Кілька років тому плакат з написом: “Слава Кубані! Героям слава!” благополучно висів над однією з автотрас в регіоні і не дуже турбував місцеву владу жирним натяком на “український буржуазний націоналізм”.

Причина того, що варіації гасла зі “Славою Україні” в основі виявився такий популярний і благополучно мігрував від УНР до сучасної України, досить банальна. Фразеологічні конструкції зі словом “Слава” відомі з часів раннього середньовіччя і популярні у всіх слов’янських народів. Досить згадати, що однією з найпопулярніших складових частин двоосновних слов’янських імен дохристиянського періоду, характерних в тому числі і для вищої аристократії Київської Русі, є “слав”. Поряд з широко відомими князями – Святослава, Ярослава, Ізяслава, В’ячеслава і Мстислава, по Русі, як і по сусідніх слов’янських землях бродили і інші “Славік” – Бореслави, Болеслави, Владислави, Всеслави, Доброслави, Гореслави і навіть дещо дивно звучнів сьогоднішньою мовою Годослави і Жирослави.

Так що корінь “слав” здавна у слов’ян наділений таким собі “сакральним” сенсом. Хай вибачать мені цей дещо путінський аргумент. Ім’я у наших древніх предків – це не тільки сукупність звуків для ідентифікації персонажа, але і якийсь “оберіг”. Згодом більшість слов’янських імен вийшли з ужитку і були замінені християнськими (єврейськими, грецькими і римськими), що, однак, ніяк не змінило традиції використання “славити” не тільки Господа, але і всякі урочисті або навіть просто “піднесені” явища життя. Конструкції “славні козаченьки”, “козацька слава”, “славнії гетьмани” широко представлені в народній, кобзарській, та й у високій поезії часів Речі Посполитої. Та й в народному побутовому спілкуванні вітання “Слава Богу” або “Слава Ісусу” з відповіддю “Навіки слава” зустрічалися не рідше ніж традиційні “Добридень” або “Здоровенькі були”. “Слава Ісусу”, власне, в побутовому спілкуванні живе на Західній Україні і до цього дня.

Не потрібно забувати і військово-прикладне значення вигуку “Слава!”. Українське військо традиційно використовувало його, йдучи в атаку. Власне, в тих же випадках, коли росіяни кричали “Ура!”. Останнє слово, до речі, швидше за все, було запозичене росіянами у тюрків із Золотої Орди і в якості спадщини Російської імперії дісталося армії незалежної України. Правда, не так давно російсько-тюркське “Ура!” в українській армії було офіційно замінено традиційним вигуком “Слава!” і пройшла ця заміна практично непоміченою. Будемо сподіватися, що така ж доля чекає і “Бажаю здоров’я” (“Здравия желаю”).

Автор: Тарас Клочко