Як вдало провести українізацію: Три яскравих приклади, - блогер

Кінець минулого і початок нинішнього року відзначився потужним фейсбучним мовосрачем, який вийшов навіть за межі онлайн-простору. Причиною стала історія письменниці Лариси Ніцой - ось посилання на пост, який і спричинив вибух емоцій. Пізніше з'явився ще один пост (ось він), але і без нього резонанс події виявився достатнім. Так пише блогер Андрій Яковенко, повідомляють Патріоти України з посиланням на "Фейсбук", цитуючи далі:

"Купа взаємних звинувачень (які чим далі, тим більше відходили від власне теми посту), емоції, супутні тексти - з обох боків, відфрендження за "неправильну" точку зору. Класичний український політфейсбук, одним словом.

Так-так, український, бо з обох боків цієї барикади стояли якраз україномовні. В принципі, і це теж класика - нічого нового, українці з давніх-давен полюбляють сперечатися і сваритися один з одним, аніж разом відстоювати свою позицію у боротьбі з ворогами. І можна було б навіть не звертати увагу на всю цю катавасію, якби не значимість теми, піднятої Ніцой в передноворічній метушні.

Якщо звести все до схеми - то з одного боку бачимо позицію "Ніцой права, бо вона за українську мову", з іншого ж маємо аргумент "Ніцой неправа, бо хамка". Ці дві позиції, як кіплінгівські схід і захід, не зійдуться ніколи (це ж українці, не забувайте, їм простіше домовитися з ворогом - як Директорія скидала гетьмана за допомогою російських більшовиків - ніж між собою). Тому обговорювати те, чия позиція аргументованіша, чиї аргументи потужніші, чия потужність правдивіша і чия правда істин ніша - немає сенсу. Давайте поговоримо про інше.

Хтось десь в цьому бурхливому морі моментів написав одну дуже розумну річ. Звучить вона так - "реакція Ніцой неправильна не тому, що вона, можливо, хамська, а тому, що вона непродуктивна". Мовляв, треба тиснути не на продавців, які уперто ігнорують прохання україномовних покупців, а на контору в цілому, створюючи відповідний резонанс на вищому рівні. Оцей момент і варто обговорити.
По-перше, я не вважаю, що істерика на касі - це аж так непродуктивно.

Звісно, систему в цілому це не змінить - системи не міняються знизу, вибачте, якщо хтось у це вірив. Але сам по собі випадок, добре розкручений, може вплинути на свідомість низової ланки. Кому ж захочеться, аби тобі чимось кинули в обличчя, правда? А прецедент уже є. І він тут, поряд. Легше і безпечніше буде відреагувати і перейти на українську.

Втім, я прекрасно усвідомлюю, що таких буде дуже небагато. Люди, зокрема українці - істоти дуже інертні, чекати від них якихось миттєвих реакцій і змін було б просто безглуздо. У нас третій рік іде війна з Росією, а кількість адептів секти Братніх Народів досі величезна. Саме тому історії, подібні до Ніцой, можуть стати лише каталізатором чи якимось супутнім фактором. Основний удар по російськомовному простору має бути нанесений у зовсім іншій площині. У площині держави.

Зараз я наведу вам три яскравих приклади. Приклад перший - україномовний дубляж в кінотеатрах. Навіть недосконалий (російські фільми, наприклад, чомусь показували не з дубляжем, а із субтитрами), він відіграв свою роль. Люди звикли дивитися світове кіно українською. І індустрія кінотеатрів не вимерла, як прогнозували опоненти українізації, а живе і процвітає.

Приклад другий - квоти на радіо. Згідно із офіційними даними, радіоаудиторія після введення квот не зменшилася, а навіть дещо виросла. І україномовний контент для радіостанцій знайшовся, навіть для нішевих. Є певні порушення, деякі станції крутять мінімальний набір українських пісень (недалекість це керівництва та відповідальних за контент менеджерів, саботаж це чи щось інше - не знаю, але питання не в цьому). Але в цілому українізація радіо розпочалася без особливих проблем, якщо не вважати за такі феєричну істерику "улюбленої людини депутата Лещенка".

І приклад третій. Пам'ятаєте, не так давно президент звернувся до власників телеканалів з проханням збільшити кількість україномовного контенту. Ви дивилися телеканали в новорічну ніч? Якщо ні - ось вам результати моніторингу. Говорячи коротко і зрозуміло, власники та топ-менеджери телеканалів відправили прохання Порошенка далеко і прямо.

А тепер зверніть увагу. Два приклади, які спрацювали - це накази. Третій - прохання. Більш ніж очевидно, що ніякими проханнями, а також умовляннями, переконуваннями, агітацією та іншими добровільними заходами, "теплими океанами" тощо про- і просто російську, ватну чи безнадійно застряглу в СРСР публіку не змінити. Це неможливо. Ще один приклад, який у всіх перед очима - Крим, де місцевих російськомовних жителів державна мова за 23 роки зачепила хіба що легеньким подихом вітерця, але, як тільки на півострові з'явилися "ввічливі люди", всі ці кримняші умить забули про дуже лагідну українізацію і затягнули кремлівську пісню про страшних бандерівців, які усі ці роки знущалися із них, нещасних.

Тому витрачати ресурси і час на переконування - безглуздо. Натомість суспільству треба докласти максимум зусиль в тиску на владу. В першу чергу на парламент. Який, як ми побачили із голосування по радіоквотах, цілком здатен робити українізаційні кроки. А ще - Конституційний суд, який днями відновить розгляд конституційності закону Колісниченка-Ківалова. І так далі.

Треба тиснути на всі можливі владні ланки, які здатні змінити мовну ситуацію в країні на користь державної мови. Хочете, щоб вас обслуговували в супермаркетах українською мовою?

Пишіть скарги на працівників - але не забувайте, що самі вони і їх керівники, власники мереж, не зачухаються до того моменту, коли держава встановить відповідну норму. За яку буде призначене відповідне покарання. Оце буде справді ефективно. Тому в першу чергу треба співпрацювати з владою - через різноманітні рухи, громадські організації та інші форми та об'єднання громадян. Треба співпрацювати - і тиснути, в тому числі й через вибори. (Починаючи з примітивного. Берете на сайті Ради дані голосувань по законах, що стосуються мовного питання, тих же радіоквот - і відслідковуєте, як та чи інша політсила, той чи інший депутат реагували на ці законопроекти. І робите відповідні висновки.)

Впливати на владу можна і треба, вона це вже довела деякими своїми рішеннями. Впливати на бізнес немає сенсу, він теж довів це своєю упертістю в питанні мови.

І наостанок - одна історія, яку я час від часу розповідаю, аби нагадати рафінованій інтелігенції, як вона помиляється у своєму снобізмі.

Це сталося далекої осені 1995 року на львівській Привокзальній, в невеличкій кафешці-столовій. В заклад зайшов класичний бомж - брудний і смердючий. Спочатку пройшовся по периметру, а потім почав чіплятися до відвідувачів, які тихо-мирно обідали. Мою увагу привернули два епізоди. Спочатку бомж підійшов до інтелігентного чоловіка, який ввічливо, з використанням фраз на кшталт "прошу пана", попросив бомжа не заважати йому. Це "прошу пана" прозвучало разів зо п'ять - і не справило на клошара аніякісінького враження.

Тільки тоді, коли чоловік, понизивши голос до шепоту, попросив мимовільного співбесідника відправитися в "пішу еротичну подорож", той відчалив від столу.

Підійшовши до іншого відвідувача кафешки. Цього можна було назвати типовим представником малого бізнесу 90-х - напівкомерсант-напівбандит, відповідно вдягнений. Цей суб'єкт, не стишуючи голос, зі старту, ще й добірною матюкоросійською, так послав бомжа, що той не просто відчепився від нього, а й кулею вилетів із кафешки. 22 роки минуло з того дня, а я продовжую регулярно переконуватися, що розмовляти з людьми треба зрозумілою їм мовою.

Якщо ви, звісно, хочете, аби вони зрозуміли, чого ви від них вимагаєте.

Тому можна говорити про те, що Ніцой в супермаркеті повелася як хамка - а можна ще раз прочитати першу частину моєї бувальщини. І побачити дуже чітку паралель. Та продавчиня виявилася типовим "бомжем" з Привокзальної - тому ніякі інтелігентські пояснення-прохання-умовляння на неї просто не могли подіяти. До речі, самій пані Ларисі непогано було б це зрозуміти. Зекономить нерви і здоров'я - а воно у боротьбі за українську Україну ще ой як знадобиться".