Як живуть у Луганську: Кілька підслуханих розмов

У палаці творчості, де я чекала на дитину з гуртка, підслухала розмову прибиральниць. У всьому тому, про що не поспішаючи подейкували жінки, було більше війни, ніж миру. Додому ненадовго повернувся син, і мама поспішає більше встигнути за допомогою його рук і умінь. А в другої жінки всі її домашні виїхали подалі від війни, вона другий рік чекає на них і не поспішає в порожній будинок... Так пише Яна Вікторова з Луганську, повідомляють Патріоти України з посиланням на ВВС Україна, продовжуючи:

"А ще податок на транспорт, який не так давно ввели, і мито в "казну" за особисті авто, яке потрібно оплачувати в "держбанку".

І навіть у такому мирному факті як заміна крана, чітко відчувається ставлення до всього - до війни кран коштував копійки, а зараз за півроку зріс у ціні на сто рублів. А автономне опалення взагалі вийде золотим.

І, як зазвичай буває в середовищі бюджетників, нарікання на зарплату - вже хоча б частинами її дали. Але навіть якщо платню виплачують регулярно, ці 4 тисячі рублів (1600 грн) не вирішують нічиїх проблем - надто маленька сума за розцінками нинішнього життя.

І, як завжди, звучать порівняння, скільки отримують на аналогічній посаді в Москві: "Я точно знаю, що в Москві звичайні вчителі отримують до дев'яноста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян! І в передачі говорили, і сусідка там працює - всю сім'ю утримує тут на ці гроші".

Вдень я зайшла з дитиною в кафе. Вибір кав'ярні був випадковим, хоча я знала, що репутація цього місця специфічна. "Ліра" - улюблена ресторація місцевих "військових". А ще вона відкрилася в місті однією з перших.

З чотирьох зайнятих столиків за двома сиділи компанії людей у формі. А за сусідніми обговорювали тему якогось військового свята і музики до нього. Обговорювали абсолютно щиро, як завжди обговорюють робочі моменти люди, які вискочили пообідати з офісу.

У великій компанії поруч були дівчата у військовій формі. Вони почувалися більш впевнено в кафе в середині дня, ніж я.

Найбільш потішним було те, що в засмальцьованому меню окремою сторінкою були виділені розцінки за биття посуду і псування меблів - з перерахуванням усіх варіантів можливого збитку, завданого кав'ярні. І навіть у самому меню червоним рядком квапливість і вихолощеність усього нинішнього життя - один вид пива, багато м'яса і кілька видів салатів. Начебто саме меню говорить про потреби тих, хто навідується сюди.

Тим часом у подруги син вступив до медичного університету в Дніпрі. Вона щаслива! І скількох же хвилювань їй вартували його останні два роки до закінчення інтернату в Києві, а потім тривоги з його вступом на бюджет до ВНЗ. Він впорався, хоча в Києві був абсолютно один. І вона змогла витягнути на собі все це - знайти синові інтернат в Україні, де його прийняли на два роки до закінчення школи без оплати і утисків, пройти вступ до українського вишу на бюджет з луганською пропискою - і знову без жодних проблем. Вона працює тут звичайним учителем, але диплом синові про вищу освіту бачить тільки українським".