Казки народів світу: Чому членство в ЄС стало можливим для країн Східної Європи і неможливо для України, - експерт

2016-й повинен був стати роком рішучої української євроінтеграції. Логічним продовженням впровадження Зони вільної торгівлі з ЄС бачилася Угода про Асоціацію, і нарешті - безвізовий режим з Шенгенською зоною. За двома останніми «пунктам програми» терміни реалізації постійно відсувалися. І при всіх гарячих запевненнях як української влади, так і західних партнерів про те, що «безвіз» українці гарантовано отримають в нинішньому році, в 2017 рік країна входить на колишніх позиціях. Чому «європейська казка» з кожним днем стає все менш реальною для нашої країни, спеціально для Forbes міркує політичний оглядач Олександр Ланецький, передають Патріоти України.

1 травня 2005 року вісім країн Східної Європи (включаючи три Балтійські республіки) вступили в Євросоюз. Через два роки до них приєдналися Болгарія та Румунія. Економіка і рівень життя за період, що пройшов після вступу, у цих країнах помітно зросли, що стало предметом неприхованої заздрості з боку українців.

Прийняті ж кілька тижнів тому за наполяганням Нідерландів уточнення до Угоди про асоціацію України та ЄС зайвий раз підкреслили:

• Україна не є кандидатом у члени ЄС і не може на це претендувати;
• українські громадяни не можуть претендувати на право жити і працювати в ЄС;
• Україна не буде отримувати фінансову допомогу від ЄС, в тому числі на інфраструктурні проекти, і не в праві на неї претендувати;
• Україна не може претендувати на військову допомогу і захист від ЄС.

Тобто сталося те, про що говорили ще в 2013 році противники підписання Угоди про асоціацію.

Але давайте розберемося, за рахунок чого відбулися зміни в перерахованих вище країнах, і чи могла на них розраховувати Україна напередодні та після подій Євромайдану?

Що отримали «нові» члени Євросоюзу?

По-перше, фінансову безоплатну допомогу через інфраструктурні фонди і фонди допомоги сільському господарству ─ від 20% до 30% щорічного бюджету нових членів ЄС. Це дозволило значно покращити інфраструктуру держав (транспорт, дороги, водопостачання та енергетичний сектор).

Перші роки після вступу в ЄС припали на небачений економічний підйом світової економіки. Європейська економіка просто захлиналася від «зайвих грошей». Європейські дотації склали приблизно 25-30% дохідної частини бюджетів нових країн. Наприклад, у Литві в 2007-2013 роках через фонди інфраструктурного розвитку отримано понад 7 млрд євро, і ще 2,286 млрд євро субсидій фермерам за програмою розвитку сільського господарства.

Час легких швидких грошей у світовій економіці минув. Фактично всі розвинені країни світу переживають економічний занепад

Всього ж країни «Нової Європи» отримали від ЄС в перший бюджетний період (2005-2012 роки) близько 160 млрд євро. Активні вливання продовжилися і в другий бюджетний період (2013-2020 роки). Так, у Литві цього року на 17 жовтня було виплачено 270 млн євро 113,5 тис. одержувачам сільськогосподарських субсидій. На відміну від України, всі отримані гроші ─ не кредити, які потрібно колись повернути, а безоплатна допомога. І приходити в регіон вона стала задовго до вступу в ЄС ─ наприклад, Литва в 1999-2004 роки отримала близько 1 млрд євро на розвиток транспортної інфраструктури.

Другий бонус ─ відкриття для нових громадян ЄС ринків праці у Великобританії, Ірландії, а пізніше ─ Швеції, ФРН, Нідерландах і т.д. Це моментально понизило безробіття в Східній Європі і підняло рівень зарплати, особливо для робітничих спеціальностей.

На ринки праці Великобританії та Ірландії хлинув потік легальних трудових мігрантів ─ гастарбайтерів. Так, тільки з Литви відразу після вступу в Євросоюз емігрувало близько 700 000 чоловік працездатного віку (в основному 25-40 років) ─ тобто понад 25% від усіх працездатних жителів країни. Схожі пропорції спостерігалися в Словаччині, Латвії, Польщі, Румунії та Болгарії. Це різко знизило рівень безробіття, а на багато кваліфікованих спеціальностей (будівельники, електрики, сантехніки) виник кадровий дефіцит, що підняло заробітну плату для тих, хто залишився на батьківщині. Це, в свою чергу, підняло за десять років членства в ЄС зарплату абсолютно всім, хто залишився, приблизно в два рази.

Третій фактор ─ створення нових сфер на трудовому ринку. У Литві в одному лише Національному платіжному агентстві, яке займається розподілом європейської допомоги виключно сільськогосподарському сектору, зайнято майже 900 працівників.

Крім того, в рази збільшився попит на аудиторів (всі отримувачі субсидій мають регулярно проходити аудит), юристів-міжнародників, перекладачів. Ось коли нарешті знадобилися тисячі випускників юридичних, економічних і політичних факультетів вузів, які стали настільки популярними з приходом вільного ринку на початку 1990-х років.

По-четверте, відкрито тисячі робочих місць у європейських структурах для чиновників і політиків із нових країн-членів ЄС.

Вступ у Європейський Союз відкрив для місцевих політиків двері в закритий клуб міжнародної бюрократії. На момент вступу в ЄС місцеві еліти і близько не стояли до міжнародних. Доля економічних еліт повинна стати наочним уроком українським олігархам ─ їм не тільки не вдалося інтегруватися в європейські еліти, найчастіше вони втратили і свої позиції на рідних ринках, перестали бути олігархами і залишилися в кращому випадку просто великими бізнесменами.

Вступ у ЄС нових членів зі Східної Європи припав на короткий період розквіту і підйому світової капіталістичної системи після перемоги над соціалістичним блоком і створення воістину глобальної ліберальної економіки

А ось політичну і бюрократичну еліту чекав прийнятий сюрприз ─ у євроструктурах для них відкрилися тисячі нових робочих місць. Так, наприклад, офіційних перекладачів із литовської мови в структурах Єврокомісії та Європарламенту працює понад 200 осіб. А перекладачі потрібні з усіх 24-х офіційних мов Євросоюзу у всіх офіційних установах (в тому числі агентури і судах).

Точної статистики виявити, на жаль, поки що не вдалося, але тільки литовських громадян у структурах Євросоюзу працює понад 2000 осіб (деякі джерела говорять про близько 3000). І це ─ з країни з населенням менше 3 млн жителів. При цьому перекладач отримує в євроструктурах зарплату приблизно в 2-3 рази більшу, ніж його колега в бюро перекладів у Вільнюсі, і рази в чотири більшу, ніж учитель англійської мови в литовській школі (левова частина перекладачів ─ педагоги-філологи за освітою).

Але це ─ крихти порівняно з високопоставленими чиновниками. Так, у Єврокомісію кожна країна делегує по комісару. Даля Грібаускайте, комісар з фінансів і податків, до того як стати президентом Литви, заробляла в Європейській комісії $345 000 на рік ─ майже в п'ять разів більше, ніж на президентському посту. Згідно з правилами ЄС, їй виплачували вихідну допомогу в розмірі мінімум 96 000 євро на рік ще чотири роки після закінчення каденції. А ще є судді, европосли, керівники агентств.

Плюс чиновнику такого рангу, як європарламентар, оплачується оренда житла, виплачується допомога на дітей і їх навчання, медстрахування всієї сім’ї. Фактично Європарламент (з понад 200 парламентаріями від «нових членів») став місцем почесної пенсії для заслужених національних політиків або майданчиком обкатки молодих амбітних лідерів зі старих політичних династій. Найяскравіший і найвідоміший в Україні приклад ─ литовські дід і онук Лансбергіси.

Що не так з Україною?

А тепер ще раз: чому це все стало можливим для країн Східної Європи і неможливо для України? Справа зовсім не у війні / АТО і позиції Росії. Проблема значно глибша і фундаментальніша.

Вступ до ЄС нових членів зі Східної Європи припав на короткий період розквіту і підйому світової капіталістичної системи після перемоги над соціалістичним блоком і створення воістину глобальної ліберальної економіки. На хвилі цього підйому росли економіки всієї Європи, а разом з ними ─ нових країн-членів ЄС. Євросоюз щедро направляв значні суми на різні програми в ці країни. Гроші, вступаючи в економіку, так чи інакше доходили до кожного конкретного громадянина, покращуючи життя в тому числі й умовної бабусі з далекого села.

І ця європейська мрія була добре розрекламована українським чиновникам та представникам «громадянського суспільства» сотнею високопоставлених європейських радників ─ колишніх чиновників вищого рівня з європейських країн, відправлених в Україну на почесну пенсію навчати «європейським цінностям» українських колег. Серед них ─ колишній голова Верховного суду Литви і головний комісар поліції Литви. Ймовірно, історії особистого успіху даних радників теж зіграли роль у популяризації Євромрії в української еліти.

Українські олігархи не звертали уваги на історії «розкуркулених» своїх східноєвропейських колег, і щиро вірили, що якщо вони приведуть Україну в «європейську сім'ю», то стануть частиною західної еліти, остаточно легалізувавши свої капітали і надійно захистивши їх від рейдерських атак росіян. Середній бізнес, в свою чергу, наївно живився мріями, що зможе, як і східні європейці, отримувати дотації. Вони вже «бачили» тисячі побудованих на ці кошти нових заводів, елеваторів, електростанцій і навіть туристичних об'єктів.

Але ця економічна модель завершилася. Капіталістична система може розвиватися, тільки зростаючи. А рости можливо трьома способами: збільшуючи кількість споживачів, збільшуючи доходи споживачів або включаючи в систему нові ринки (країни) споживання. Після включення в систему соціалістичного блоку таких країн більше не залишилося.

Час легких швидких грошей у світовій економіці минув. Фактично всі розвинені країни світу переживають економічний занепад. Грошей у Європі в потрібній кількості не залишилося і на себе, не те що на Україну.

Практично весь розвинений світ переживає демографічну кризу ─ населення народжується значно менше, належного приросту немає, а старіючі громадяни споживають загалом істотно менше, ніж у молодості. Ну, а рівень реальної заробітної плати, перерахований за купівельною спроможністю, на Заході застряг на рівні 60-х років ХХ століття. Ось і прийшов кінець капіталізму, який теоретично описав ще 150 років тому Маркс, і який десятиліття тому проголосили антагоністи Валлерстайн і Фукуяма.

На жаль, час легких швидких грошей у світовій економіці минув. Фактично всі розвинені країни світу переживають економічний занепад. І нехай статистика вас не обманює ─ те зростання, яке вона показує, приховує за собою суть проблеми. Практично все зростання привласнюють собі фінансові еліти розвинених країн, в той час як середній і малий бізнес бідніють разом із середнім класом і кваліфікованими робітниками.

Це і стало основою перемоги Brexit, Трампа і т.д. Грошей у Європі в потрібній кількості не залишилося і на себе, не те що на Україну. Уже зараз в ЄС активно обговорюється бюджет після 2020 року, в якому передбачено суттєво скоротити дотації. Тому всі надії української еліти на повторення балтійсько-польського сценарію були приречені на провал з самого початку ─ Україна запізнилася з євроінтеграцією мінімум на 5-10 років.

Україна не потрібна Євросоюзу ні як член-союзник, ні як постачальник робочої сили (виняток – Польща), ні як ринок споживання: споживати в потрібних обсягах тут особливо немає кому. А необмежене ввезення європейських товарів, на зразок вживаних автомобілів, українські популісти-ліберали і так скоро дозволять під оплески «простих українців». Але в європейських столицях такий лібералізм ніхто не оцінить навіть натяком на можливе членство. Втім, як і всі інші екстрені методи ─ від захисту прав секс-меншин до вирубки на експорт усіх лісів під корінь.

Україні нічого особливо сумувати і скаржитися, адже в середині нульових українське суспільство також пережило небачений і в цілому несподіваний підйом. У той час, наприклад, рівень зарплат у Києві був вищим, ніж у Вільнюсі, на будь-якому рівні ─ від касира в супермаркеті до топ-менеджера корпорації чи банку. І останні отримували зарплати вищі, ніж переважна більшість східноєвропейських колег. Це при значно менших податках і загальному їх ігноруванні.

Євросоюз чекають глибокі зміни. І в першу чергу, зовсім не через питання біженців, секс-меншин чи ставлення до Путіна. Просто в цій системі не залишилося грошей ─ треба глобально міняти економічну модель. Можливо, прийде нова епоха національного протекціонізму, яка в Європі посилиться новими економічними союзами. У цьому світлі пропозиції деяких українських політиків оперативно прийняти в ЄС Україну замість Великобританії сприймалися приблизно так само, як пропозиції Юрія Лози замінити собою Led Zeppelin і The Rolling Stones, які нібито не вміють співати ─ в Брюсселі не знали, сміятися чи плакати.