Нещодавно в Хусті біля краєзнавчого музею з’явився вказівник із назвами міст-побратимів та відстанями до них. Зроблено його гарно і акуратно, проте із помилками, повідомляють Патріоти України з посиланням на zakarpatpost.net. Наприклад, Словаччину двічі названо Словакією.
Спочатку усе було добре і хустяни фотографували знак та виставляли фото у соцмережах, дехто нахвалював владу за те, що вона так багато робить для блага рідного міста, дехто пишався, що Хуст має стільки міст-побратимів у Європі… Хоча насправді самі мешканці міста від цього якихось благ не відчувають, але все ж комусь було приємно.
Ейфорія тривала до тих пір, поки уважні містяни не розгледіли помилки. Після цього в Інтернеті почалися жваві дискусії, а виконавець пообіцяв переробити вказівник. Та навіть після того, коли прозвучала фраза, що за державні кошти влада могла б виконувати свою роботу якісно, знайшлися захисники, які наголошували, що добре, що взагалі для хустян щось роблять і критикувати нікого не потрібно.
Ще прозвучала теза про те, що хустяни повинні пишатися тим, що для них у місті так багато зроблено, мовляв, в Ужгороді не робиться взагалі нічого. На жаль, дехто з довірливих хустян у таке навіть повірив, адже роками не виїжджає за межі рідного міста і не бачить, скільки подібних вказівників у столиці Закарпаття та й загалом у інших закарпатських містах як багато зроблено без зайвого піару. Навіть у маленьких Тячеві та Виноградові, не кажучи вже про Ужгород.
До того ж ужгородці багато пишуть про транспортні проблеми, але їм не відомо, на яких маршрутках їздять хустяни. У окремих із них замість сидінь взагалі встановлено стільці, точніше – кухонні табуретки, а самі автобуси ще радянські і страшенно застарілі.
Також ужгородці обурюються з приводу реконструкції площі Петефі, яка почалася восени минулого року. Хустяни цю фразу підхопили, але забули при цьому, що ремонт центральної частини у них самих тривав більше п’яти років.
Крім того, як справедливо зазначив дехто з хустян, хоч у місті підсвічено руїни замку, та деякі вулиці вночі потопають у темряві, а самі містяни ходять, спотикаючись об гравій навпомацки ділянками дороги, які десятиліттями не ремонтуються, у дощову погоду блукаючи величезними озерами-калюжами. Тож чи варто настільки фанатично радіти єдиному туристичному вказівнику, та ще й зробленому з помилками?
Мости в тилу під вогнем перестають бути опорою під ногами. Фронт тримається, але за його спиною дедалі помітніше просідає те, що повинна утримувати влада. Багатомільярдна діра в бюджеті зяє бідністю. Довжини шляху не розрахував ніхто. Як і запасів їжі ...
Українка, яка понад два роки живе й працює в Канаді, поділилася досвідом роботи в місцевій школі. За її словами, на новому місці їй ніхто не допомагав, а частина колег ставилася до неї з прихованою неприязню. Історія активно обговорюють у мережі, де ду...
