Кінець старого шулера: Норвезький політолог про те, як у Путіна скінчилися козирі

Раніше однією з ключових тем і питанням для інвестиційних рішень на Всесвітньому економічному форумі в Давосі було невизначене майбутнє Росії, але нинішнього року ця тема навмисно ігнорувалася. Росія дійсно не має значення для головної теми форуму в 2016-му – "четвертої індустріальної революції", в якій відбувається злиття інформації та індустріальних технологій, оскільки в цій революції вона перейшла з розряду відсталих у розряд невдах. Про це пише у блозі Нового времени політолог, професор Інституту досліджень миру в Осло Павло Баєв, інформують Патріоти України.

Російська влада явно шокована силою і глибиною економічної рецесії, що триває вже п'ятий квартал, аж до такої міри, що Ельвіра Набіулліна, голова Центробанку РФ і одна з ключових фігур російської делегації, була змушена відмовитися від поїздки в Давос через стрімке падіння рубля. За відсутності розумної офіційної оцінки того, що відбувається, найбільше уваги привернула заява колишнього міністра фінансів Олексія Кудріна, який озвучив очевидний факт: падіння неминуче продовжиться і в 2016 році.

Нічого, що хоча б віддалено нагадує план боротьби з цим жахливим скороченням економіки, у влади, здається, немає. Володимир Путін намагається вдати, що проблеми не існує, розповідаючи підприємцям, які «нові можливості» відкриває для них падіння національної валюти.

Його головна мета – скоротити вразливість Росії перед зовнішнім впливом, тож він поставив перед російськими вченими мету розробки всіх критично важливих сучасних технологій всередині країни, назвавши це питанням національної безпеки.

Цей політичний заклик до того, щоб зробити Росію економічно самостійною, входить у конфлікт з реаліями глобалізованого світу і позбавляє країну можливості подолати кризу, взявши участь у нових міжнародних проектах.

Тенденція до самоізоляції посилюється тим, що на Заході все чіткіше розуміють: будь-яка угода з путінським режимом є не тільки сумнівною з моральної точки зору, але і безглуздою з практичної, оскільки режим налаштований на виживання в короткостроковій перспективі і позбавлений якого-небудь стратегічного бачення.

Відраза до Кремля минулого тижня досягла нових висот з появою звіту про справу Олександра Литвиненка, убитого в Лондоні в 2006 році. У звіті зазначено, що злочин було «ймовірно» схвалено Путіним. Москва назвала висновок політизованим, але є підстави вважати, що Путін вважає це особистою образою, на яку не можна не відповісти.

Його відповідь напевно буде асиметричною і спрямованою не на британські суди або бізнес-інтереси, а на простіші цілі. В цьому плані вражає те, що Рамзан Кадиров вибрав саме цей момент для того, щоб почати кампанію з переслідування «зрадників», які насмілилися критикувати російську політику або особисто Путіна.

Кадиров заявляє, що в період економічних труднощів не можна миритися з політичним розбратом; таким чином, за торішнім вбивством Бориса Нємцова повинно було б послідувати знищення інших «ворогів народу», включно з Михайлом Ходорковським. Путін сподівається, що кадировських демонстрацій жорстокості буде досить, щоб залякати коливні еліти і зменшити необхідність зміцнювати свою владу за допомогою репресій, оскільки він не зовсім у змозі це виконати.

Ключ путінської гри – це відволікання уваги, щоб про безвихідь в Україні забули завдяки вторгненню до Сирії, а політичні вбивства були затулені загрозою, що йде з Північного Кавказу. Проте, складно повірити, що ескапади Кадирова, якими б огидними вони не були, відволікають суспільство від стрімко скорочуваних доходів, а олігархів – від розслідування західними судами незаконно нажитих їхніх активів.

«Патріотична» мобілізація, яка виникла після анексії Криму, слабшає, і Путін не може знову розпалити її за допомогою нової перемоги.

Він програє і знаходиться на роздоріжжі, не в змозі йти ні вперед, ні назад. Він сподівається пересидіти кризу, але чим далі – тим глибше йде на дно.