Лист з окупованого Донецька, - Сашко Лірник

Ми всі стали просунутими і передовими. Нас уже не здивуєш гаджетами, 3D, ютубом і екшном. Телевізор то взагалі частина життя. Непомітна ніби, але іноді важливіша за тата і маму. Бо тато на роботі,мама на роботі, всі зайняті. Тож ввімкнули дитині мультики і займаються своїми справами. А дитина, замість спілкуватися із родиною, спілкується з Губкою Бобом і прибацаною Машею з її Ведмедем. Так пише Сашко Лірник у своему блозі на Site.ua, передають Патріоти України.

Я все розумію. Я теж просунутий і сучасний. Але все своє життя поклав на відродження тієї зниклої української казки, яку колись передавали дідусі бабусі онукам і тато з мамою дітям. Казка це не просто забавлянка і небилиця , яку розказують зовсім малечі,щоб перестала плакати. Казка - це найпотужніший інструмент виховання, впливу і передачі родинної, сімейної, і, якщо хочете, народної інформації і національного коду.

Не задумувались чому казки у різних народів схожі за сюжетом, але такі різні ? А зараз у нас казка як жанр повністю зникла з ефірів. Мені ще вдавалося якось розказувати казки, але зараз стою перед вибором. Не я його поставив.Переді мною його поставили. І начхати, що мої казки дивляться по закордонах, в окопах на передку і ,головне, на окупованих територіях. Ось шматочок листа, які мені весь час надходять:

"Привіт. Вітання з окупованого Донецька.

Віітаю зі Стрітенням. Хай Милостивий Господь дасть нам можливість знову всім зустрітись в звільненому від окупанта Донецьку.

Пам"ятаю Ваш виступ в клубі в Донецьку.

Щодо Вашого питання. Така передача не просто важлива. А супернадважлива.

Я до війни працювала в кількох дошкільних закладах. Про ваші касети диски тут було ало відомо. бой купити ніде, а інтернет батьки вихованців щось не дуже освоювали.. Але коли я позичала свій диск, касету вибудовоувалась черга, Замовляли.. можливо копіюва.. вибачте.. Але й замовляли точно. І батьки і музичні працівники і вихователі. Переважна більшість моїх колег російськомовні. І переважна більшість батьків також... дехто навіть побивався щоб я не примушувала їх дитя вчити українську... дивно навіщо тоді відавали дитину в український дошкільний заклад..поруч три російських... Але Ваші казки роблять чудеса. Після їх прослуховуавання. Батьки кардинально міняли ставлення... і навіть далі просили дати якийсь віршик додому повчити і і всі пісеньки на всі дитячі свята. Батьки так і залишились російськомовні але у лякатись переставали і їх діти майже повіністю переходили на українську протягом всього переюбування в дитсадку.. і навіть вдома наспівували щось українською. Існування дитячих книжок максимально доступних, а не десь через півміста в найдальшому кутку книжкового ринку. існуваня ВПЕРШУ чергу дитячих пісень передач. То є питання національної безпеки особливо в Донецьку де ворог не спить... сьогодні стріляли цілий день...

.. От представники ДИркіної адміністрації весь час нарікають що молодь бачте не та вже, їх не слухається єдина надія на дошкільнят.

Сволочі голови та душу наших дітей яких не змогли вивезти отруюють.. Підлітків арештовують і під тортурами змушують зізнаватись у всіх гріхах... Тому такі передачі це те що може врятувати наших дітей бо на звільнених територіях українці часто відчувають себе покинутими.... Вже не кажу як меканцям окурованих територій.. хтось немічних близьких доглядає, щодня рищикуючи потрапитив підвал МГБ ДЕР.. єдина розрада десь знайти інтернет і почути українське слово... аж тут з усі каналів нікого тут звільняти... так ніби й справді воює Україна з якимись бунтуючими сепаратистами, а не окупантами і їхніми прихвостнями хай навіть з місцевою пропискою.

Проповіді нашого Патріарха Філарета та може такі як ви одне шо зігріє душу... прикро що можу допомогти нашим хіба тільки переказавши частину пенсії своїх батьків захисникам України. Вибачте що про сумне почала... Не забувайте нас.. ми щодня молимось і виримо що ми переможемо бо з нами Бог"

Урядовці і посадовці наголошують, що не можна покидати наших громадян в окупації.

Те що я роблю на телебаченні - не менш важливе за безпілотники, кулемети, гармати і виплату пенсій.

І тут насправді питання виховання українців, визволення від окупації і протидія ворогові.

А не питання амбіцій, рейтингів, вподобань продюсерів і директорів.

Для мене це державна справа. Нарівні із розбудовою наших ЗСУ.

До речі, це розуміють в Генштабі і на "передку".

Ще б такого розуміння і в тилу.

Найкраща оцінка - листи від дітей із підписом "Дідусю Панасу"