Маленький геній: 12-річний українець викладає студентам, вчить дорослих і мріє стати астронавтом

12-річний Денис Гаркуша вже п'ятий рік викладає студентам Національного університету ім. О. Гончара та учням ліцею ази досить складного японського мистецтва орігамі.

«Денис захоплюється орігамі з двох років, - розповідає мама малюка Яна. - Він знайшов вдома стареньку книжку, в якій покроково пояснювалося, як майструвати різні вироби з паперу. З того моменту син від книги не відлипав - годинами розглядав схемки, самостійно в усьому розбирався. А через кілька днів подарував мені свого першого журавлика».

Простудіювавши сотні книг і набравшись досвіду, Денис став придумувати власні фігури, а пізніше і проводити майстер-класи. «Мені подобається вчити інших хлопців, - зізнається хлопчик. - Зараз багато сидять перед комп'ютерами, а орігамі розвиває мислення. З паперу можна зробити будь-яку фігурку: квітка, звірка і навіть людини. У мене в голові більше 500 різних схем».

У 2012 році Денис потрапив у Книгу рекордів України як наймолодший вчитель країни, а в 2013-му знімальна група з Японії зняла про нього сюжет.
Денис бере участь у пропаганді миру в Україні. Разом з іншими дітьми він організував акцію і зробив сотню журавликів в знак миру: «Хочу зробити великого-пребольшого журавля (20 на 20 м), щоб дядька його побачили і перестали відправляти юнаків на загибель».

Шестикласник з двох років освоює японське мистецтво орігамі і не тільки проводить уроки праці у власній 137-й школі міста Дніпра, а й викладає студентам Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара. У невеликому залі Торгово-розважального центру "Караван" в Дніпрі народу стільки, що ніде яблуку впасти - тут і діти, і дорослі. Стільців на всіх не вистачає, тому багато хто просто стоїть. Тут раз на місяць проводить майстер-клас юний Денис. Майстер-клас абсолютно безкоштовний, що в наш час рідкість, тому приходять сюди не тільки батьки з дітьми, а й волонтери, які працюють у дитячих лікарнях, діти-сироти.

- Зараз я зроблю з паперу чоловічка. Це недовго - чоловічка я роблю хвилини три, потім покажу дуже повільно, як все роблю, а далі кожен спробує сам. Якщо не вийде, піднімайте руку, я підійду - будемо робити разом, - із серйозним обличчям віщає юний джентльмен у костюмі-трійці і краватці.

Через 3 хвилини рожевий аркуш паперу дійсно набуває обрисів і в ньому можна побачити фігурку чоловічка.

- Ого! - Публіка в захваті. - У нас так не вийде.

- Якщо у когось не виходить - не потрібно сильно переживати. У мене теж не все відразу виходило, - підбадьорює учнів Денис, поки його мама Яна роздає людям у залі аркуші паперу.

Через 40 хвилин майже у кожного присутнього в залі в руках красувалося відразу по кілька паперових фігурок - чоловічки, птахи, квіти, динозаври, сердечка. І не дивлячись на закінчений майстер-клас, Дениса обступили щільним кільцем, вимагаючи ще щось показати.

- Денис, багато дітей чимось захоплюються, чому вибрав саме орігамі?

- Все вийшло дуже випадково. Моєму старшому братові Жені батьки купили дитячу книгу з виробами орігамі ще до мого народження. Але Женю це не зачепило. А в два роки її знайшов я і попросив маму мені допомогти. Так ми зробили разом мого найпершого журавлика. Мабуть, мені сподобалося, тому що я почав просити маму зробити разом ще щось, а коли у неї не було часу - почав майструвати сам. Батькам спочатку це здавалося дивним, тому що я був активною дитиною, а тут потрібна посидючість. Але мені це заняття подобалося завжди, скільки себе пам'ятаю.

- Одна справа чимось захоплюватися, а інша - викладати своє захоплення і навіть потрапити в Книгу рекордів України.

- У мене дуже хороші мама з татом. Вони ніколи не шкодували грошей на нас, дітей. Побачивши, що я захоплююся цим - у нас вдома з'явилося багато книг зі схемами. Я їх вивчав - мені це здавалося цікавіше навіть, ніж грати із конструктором. У конструкторі все обмежене - ну зібрав машинку з деталей, побудував будинок з "Лего", а за допомогою орігамі можна зробити все - цілий Всесвіт.

Коли я пішов до школи, природно, на перервах показував однокласникам свої вироби. Дуже часто до мене підходили хлопці й дівчата, просили щось зробити. Наприклад, сердечко, щоб подарувати дівчинці або хлопчикові. Одного разу мої сердечка почали передавати в класі прямо на уроці. Учитель побачив і спочатку вилаяв увесь клас, а на перерві покликав мене до себе і запитав, що ще я вмію робити? Довелося показати. Мене не тільки запрошували на уроки праці, але і до старшокласників - навчити їх робити красиві вироби з паперу.

В університет я потрапив через маму. Вона у мене ведуча на радіо, але вчилася в університеті. Робила фотовиставку і взяла на неї мої роботи. Студенти почали підходити, цікавитися, просити, щоб показала, як робити цікаві речі з паперу. Мама сказала, що вона там ні до чого, це все я зробив. Студенти хотіли навчитися і запросили мене до себе.

- І як пройшов перший раз у дорослому колективі?

- Я трохи переживав - школярі все-таки є школярі, навіть старшокласники. З ними мені легше спілкуватися, можна на "ти" завжди звернутися. А зі студентами я не знав, як себе вести. Але коли зайшов перший раз, мені всі почали посміхатися, вітатися за руку, сказали, щоб я звертався до всіх на "ти". Здорово, що зі мною була мама. Я показав кілька фігурок, але багато хто не зрозумів, як я їх зробив. Я почав робити ще повільніше - і знову багато хто не зрозумів. Довелося до кожного підходити і багато разів пояснювати й показувати. Пам'ятаю, що дуже втомився. Але ж дорослі викладачі не йдуть посеред уроку, і я не мав права піти. Зараз, звичайно, мені легше. Напевно, вже звик. Але раніше ми робили прості фігури, а зараз більш складні. Все одно багато разів доводиться підходити до кожного і показувати.

- Що найважче у викладацькій роботі?

- Найважче - пояснити мовою, зрозумілою для всіх.

- А як потрапив до Книги рекордів?

- Про те, що я викладаю в університеті, дізналися журналісти, запросили мене на прес-конференцію. Багато розпитували і пригощали цукерками. Запропонували мамі подати заявку в Книгу рекордів, і мама з татом погодилися. Довелося важко, тому що в університет приїхали з камерами люди, які все знімали. Зате мене занесли в Книгу рекордів України і навіть вручили диплом. Мамі сказали, що я можу претендувати навіть на Книгу рекордів Гіннеса. Ми дзвонили в Англію, нам сказали, що дійсно таких маленьких викладачів ще не було у них, але, щоб туди потрапити, потрібно оплатити дорогу і проживання представника Книги рекордів Гіннеса, який приїде і все зафіксує. Для батьків це дорого.

- Що любиш робити більш за все?

- Обожнюю робити тварин, особливо складних. Люблю робити квіти. Але найчастіше мене просять робити журавлів. Зазвичай, якщо просять журавлів - робимо їх всім класом. Робили в квітні, на річницю Чорнобильської аварії - передали їх чорнобильцям, робили журавлів на 1 вересня і прив'язували до дерева у дворі школи - зараз воно у нас Дерево світу. Журавель в Японії - це символ миру і щастя, японською він називається "цуру".

- Про Сасакі Садако і її журавликів чув?

- Звичайно, я читав цю історію. Ми її довго обговорювали з мамою. Я б зробив мільйон журавликів, тільки б діти всього світу були щасливі й ніколи не було воєн і таких історій, як у Сасакі.

- Яка найскладніша твоя робота?

- Японська троянда. Одного разу ми брали участь у фестивалі японської культури в нашому місті. До мене підійшов один дядечко і показав дивовижну японську троянду. Я таких ніколи не робив і навіть не бачив. Запитав у мене - чи зможу я зробити таку ж. Я зізнався, що ні. Він запитав: хочеш навчу? Я погодився. Він почав показувати, а я - повторювати його рухи з папером. Троянду він зробив десь на 25% і зупинився, адже зрозумів, що у мене виходить, і я за ним встигаю. Потім сказав, що не буде показувати нічого мені. Я засмутився. А він сказав, що продає такі троянди, і його майстер-класи коштують грошей.

Я ходжу в недільну школу, де нам читають Біблію. Згадав притчу, розказану Ісусом, про три монети, які господар дав трьом своїм працівникам. Один з них так боявся втратити свою монету, що закопав її в землю. Тоді я сказав цьому дядькові, що це великий гріх, якщо Бог дав талант, не ділитися ним з іншими. Він мовчки пішов. А мені не давала спокою ця троянда. Я взяв його троянду, почав вдома розглядати: схема була мені абсолютно незрозумілою. І навіть в інтернеті ми не змогли знайти нічого схожого. Місяць, напевно, я пробував її зробити, поки сам не накреслив схему. Зараз роблю такі троянди з легкістю. Хочете покажу і вам?

- Ні, дякую. Мені і прості фігури поки даються не дуже. Денис, а хто ходить на твої майстер-класи?

- Раніше ходили діти. Мене запрошували в багато студій, школи. Зараз почали приходити і дорослі.

- Грошей не береш?

- Що ви! Звичайно, ні. У мене є мама й тато, вони заробляють та забезпечують мене і двох моїх братів. Я виросту, вивчуся, влаштуюся на роботу - тоді буду заробляти сам. Це неправильно - показувати свій талант за гроші. Нехай люди вчаться безкоштовно, дарують один одному сердечка на День закоханих, дарують мамам і вчителям квіти, запускають журавлів. Адже це ж здорово. А гроші є не у всіх.

- Батьківщиною орігамі вважається Японія. Ти вже був там?

- Ні, не був, але дуже мрію побувати. Поговорити з кимось із справжніх майстрів, дізнатися щось нове, показати свої роботи. Мене навіть запрошували до Японії. До нас у Дніпро приїжджало японське телебачення, знімали про мене сюжет. Мама сказала, що японці їздять по всьому світу і знімають сюжети про японську культуру, а мене знайшли через інтернет. Думаю, я їх вразив. Японці за руку не вітаються, а, склавши руки, злегка кланяються. Коли вони тільки прийшли до нас, то трохи вклонилися нам. Мене знімали два дні. Найважче було, коли мені сказали три години не вставати і майструвати по пам'яті фігурки. А коли японці збиралися їхати, вони вже не злегка вклонилися нам, а дуже сильно - прямо до підлоги. Папа сказав, що це в знак особливої поваги.

- Скільки фігур можеш зараз змайструвати по пам'яті?

- Десь вже більше тисячі.

- Чим ще, крім орігамі, захоплюєшся?

- Навчання забирає весь час. Але я ще ходжу на плавання і в художню школу. А решту часу залишається на сон. Іноді мама навіть посуд мене мити не просить, хоча це мій обов'язок в сім'ї.

- А яка твоя мрія?

- Стати астронавтом, облетіти Землю, побачити Всесвіт і прославити нашу Батьківщину.
Джерело