Останні дні Алеппо. Завершується головна битва Сирійської війни

Спочатку мирне повстання в Сирії почалося навесні 2011 року на півдні країни, в околицях Дамаску, в містах Хама та Хомс. Однак найбільший економічний центр цієї країни, її «північна столиця» – Алеппо – більше року залишався недоторканим. Більшість жителів одного з найдавніших міст світу не були зацікавлені в кардинальній зміні свого способу життя.

Діловий та економічно динамічний Алеппо до війни був досить строкатим з етнічної і конфесійної точки зору – там жили і араби, і туркомани, і греки, і вірмени, курди, ассирійці, і представники інших близькосхідних народностей. Суніти, шиїти, алавіти, езіди, друзи та інші цілком мирно уживалися в рамках світської системи, де конфесійна належність була особистою справою кожного, а національне законодавство панувало над релігійними догмами. Безліч туристів з усього світу і потоки іноземних інвестицій підтримували стабільне економічне зростання та добробут мешканців.

У цей час Алеппо перебував під інколи гіпертрофованим впливом приблизно двох десятків найбагатших родин (переважно сунітських), які контролювали майже всю місцеву економіку і, відповідно, вирішували всі проблеми, що виникали в місті. Проте головну з них вони випустили з уваги.

З початку 2000-х років у Сирії триває хронічна засуха. Відсталість іригаційних систем, нестача прісної води для зрошення полів і опустелювання погнали в порівняно процвітаючі міста сотні тисяч малоосвічених селян, які просто не могли вижити, займаючись звичною для себе працею на все менш родючій землі. На околицях великих сирійських міст почали зростати нетрі, які уряд спішно перебудував у мікрорайони з «радянських» багатоповерхівок. Утім, роботи і достатку всім новоприбулим все одно не вистачало – їхня низька кваліфікація і висока народжуваність давалися взнаки. Зрештою небагаті, але дуже релігійні вчорашні селяни і стали головною рушійною силою повстання. У тому числі – і в Алеппо.

Початок війни там за часом підозріло збігається з появою на світ «Ісламської держави Ірак Леванту», що нині скоротив назву до просто «Ісламської держави». Західні журналісти, які тоді ще могли працювати в Алеппо, повідомляли про появу серед повстанців суворих бородатих людей з інших держав – від Пакистану до Сенегалу. Прості повстанці на здивовані запитання репортерів простодушно відповідали: «Ми їм раді. Вони дуже сміливі та вправні бійці. Нікого не бояться». Інші говорили, що радикальні ісламісти можуть стати проблемою, але скептиків ніхто не слухав.

Влітку 2012 року ці бородані, «чорні чоловічки», за підтримки місцевої бідноти провели в Алеппо те, що зараз прийнято називати «захопленням адміністративних будівель». Озброєні люди незрозумілої належності вривалися в офіси різних держструктур, вивішували чорні прапори і оголошували себе владою. Уряд Сирії, який сподівався на те, що ситуацію в Алеппо утримають ті самі багаті сім'ї, прорахувався. В місто терміново перекинули війська, але утримати вони змогли лише його західну половину. У східній почалася «свобода» і закони шаріату – Алеппо піддався розграбуванню, підприємства зупинилися, люди несуннітського віросповідання і пов'язані з урядом суніти побігли звідти у західну частину міста.

У результаті в підконтрольній повстанцям частині Алеппо залишилися жити близько 500 тисяч осіб, в урядовій – півтора мільйона, хоча остання за територією була істотно меншою, ніж перша. Як скаржилися самі повстанці, «у місті 70 відсотків – за Асада, нас, в основному, підтримує село». В Алеппо прийшла війна, яка стала близькою до завершення тільки тепер – через чотири роки боїв і десятки тисяч загиблих людей.

Позиційна війна, що розгорнулася в місті, була особливо безжальною щодо мирного населення. Обидві сторони активно використовували артилерію радянського виробництва, точність якої дуже приблизна. Крім того, для прориву позицій противника ісламісти застосовували начинені вибухівкою автомобілі зі смертниками за кермом, а також закладені в тунелях тонни вибухівки. В обох випадках вибухами вбивало не тільки військовослужбовців, але і живуть поруч цивільних. Уряд для тих же цілей використовував «бочкові бомби» - бочки, наповнені тротилом, що скидаються з вертольотів. Результат аналогічний: десятки загиблих, в основному – мирних громадян.

Поступово центральна частина Алеппо і квартали, що прилягають до лінії зіткнення, перетворювалися на руїни. Однак цей процес пішов значно швидше, коли влітку 2015 року у війну вступила Росія.

До цього часу справи у Башара Асада йшли все гірше: різні повстанські угруповання тіснили його на всіх фронтах, включаючи, власне, Алеппо. Повстанці були дуже близькі до того, щоб взяти західну частину міста у повне оточення, відрізавши мільйон з гаком людей від будь-яких джерел постачання. Про свої плани щодо іновірців і «пособників режиму» опоненти Асада не приховували: усіх чоловіків передбачалося вбити, а жінок і дітей обернути в рабство.

Одночасно з цим західні журналісти практично перестали їздити до східної частини Алеппо. Вся влада там перейшла в руки «Фронт аль-Нусра» – місцевого відділення «Аль-Каїди». Ця організація вкрай недоброзичливо ставиться до самої ідеї вільного поширення інформації. Тому спочатку пересування і роботу іноземних репортерів там спочатку серйозно обмежили, а потім дали зрозуміти: той, хто поткнеться, відправиться додому окремо від власної голови. Замість цього світу був запропонований придатний пропагандистський продукт, згідно з яким абсолютно всі цілі урядових бомбардувань – школи і лікарні, а усі жертви – жінки і діти.

Вже більше року ніякої незалежної інформації про те, що відбувається в східній частині Алеппо, немає. Хто керує обороною – невідомо, хто в ній бере участь – теж. Скільки людей там залишилося жити, які втрати в збройній опозиції, який ступінь її підтримки, які в неї цілі – все це таємниця. Відомо небагато: по-перше, закони там діють шаріатські – з відрубуванням голів, рук і решти частин тіла. По-друге, люди, які вирвалися з зони бойових дій, направляються на території, підконтрольні уряду, а не в інші повстанські регіони.

Втручання російської авіації в конфлікт дозволило військам Башара Асада перейти в наступ, зняти загрозу оточення західної частини Алеппо і оточити східну. Після цього там почався справжнісіньке пекло. Квартали, де окопалися бойовики, піддавалися невпинним бомбардуванням. Ісламісти, за своєю старою звичкою, розміщували командні пункти та склади в школах і лікарнях, використовуючи учнів і пацієнтів в якості «живого щита». Це могло б зупинити американські або ізраїльські ВПС, але не російські: всі до єдиної лікарні східній частині міста були знищені ударами з повітря.

Десятки тисяч простих людей, замкнених в оточенні, не мали змоги втекти: ісламісти під страхом смерті не випускали їх зі своїх районів, а урядові війська спочатку стріляли, а потім розбиралися, хто там рухається їм назустріч. Альтернатива була одна: відсиджуватися в підвалі, сподіваючись, що в нього не потрапить шалена бомба. Гарантії, зрозуміло не було ніякої.

У зворотному напрямку – зі східного Алеппо в західний – мчали ракети «Град» та мінометні міни. Набагато більшої щільності населення в урядовій частині міста вони завдавали порівнянному числу жертв.

Успішний наступ військ Башара Асада та його союзників – ліванської «Хезболли», а також шиїтських формувань з Іраку і навіть Афганістану – великим полегшенням не стало. Справа в тому, що всі чоловіки, що вириваються зі східної частини міста, потрапляють до рук «мухабарат» – сирійської держбезпеки, яка «на око» визначає, билася ця людина за бойовиків чи ні. Полонених вони не беруть: при виникненні сумнівів людину одразу ж розстрілюють. Плани щодо знищення бойовиків всіх «неправильних» чоловіків і рабства для їхніх жінок і дітей в дещо «полегшеній» версії реалізує уряд Сирії. Завдання його просте: вичистити з Алеппо всіх потенційно нелояльних людей.

Битва за місто, яке пережило громадянську війну, режим шаріату, бомбардування, смертників, блокаду, облогу і масові чистки, підходить до кінця: під контролем опонентів Башара Асада залишилася приблизно десята частина його території на самому півдні. Судячи з темпів розвитку урядового наступу, довго ісламісти не протримаються.

Повстання проти режиму зазнає головної поразки за всю свою історію, втративши найбільший (і останній) великий населений центр, що перебував під його контролем. Утім, війну це не зупинить. Вже зараз ясно, що після цієї битви розгорнеться запекла битва за місто Аль-Баб, розташоване за 30 кілометрів на північний схід від Алеппо. Зараз це місто в руках Ісламської держави, але з півночі до нього вже підібралася турецька армія, зі сходу і заходу йдуть курди, а війська Асада вже почали збиратися до південного заходу.

Однак, саме кривава битва цієї війни завершується. Мабуть, це добре.