Постаралися популісти та олігархи: Історик пояснив, звідки виник міф про те, що Донбас годував Україну

В той час, коли на сході України точиться справжня боротьба за незалежність всієї України виникає чимало запитань про те, чи хотіло населення Донбасу в 1991 році входити до складу самостійної незалежної України та чому протягом незалежності прижився міф про те, що Донбас годує Україну. Своєю думкою з цього приводу в ефірі Громадського радіо поділився український історик Кирило Галушко, передають Патріоти України.

1991 рік на Донбасі мало чим відрізнявся від решти України, Радянського Союзу. Люди були розчаровані в радянській системі, яка не виправдовувала себе ні економічно, ні політично. Те, на чому вчилися і у що вірили десятиліттями, виявилося фальшивкою. У 1991 році в Донецьку, в Києві, у Львові люди шукали якихось нових шляхів і рішень, які б вивели з глухого кута, в який їх завела радянська влада.

На Донбасі тоді був розвинений профспілковий і страйковий рух. Тоді боролися не з олігархами, а з державою, вимагали собі більше прав і можливостей, ходили в походи на Київ, стукали касками перед Верховною Радою, яка тоді вперше була обрана на демократичних засадах.

Донбас тоді жив тим самим життям, що і решта Української РСР. Зустрічалися в Києві під Верховною Радою шахтарі з Донбасу і Червонограда (Галичина) і так само брали участь у страйковому русі. У грудні 1991 року на Донбасі, як і в решті частини України, переважна більшість населення проголосувала за незалежність..

Чому на Донбасі потім прижилася ідея, що Донбас годує Україну Кирило Галушко пояснює просто – в якійсь мірі в перші роки незалежності України якось так це й було. Вироблялося багато вугілля, яке тоді активно використовувалося, але економіка реструктуризувалася, нинішня ситуація, коли економічні зв'язки обірвалася через те, що трапилося на сході, показала, що Україна в принципі може обійтися без багато того, що виробляє Донбас.

Багато в чому це було популізмом політиків, олігархічних угруповань, які протягом багатьох років в період незалежності будували стратегії на різниці регіонів, а не на об'єднанні їх інтересів і ресурсів для загальнонаціонального проекту.