Про пісню Кобзона, присвячену Моторолі, - публіцист

Популярний російський співак Йосиф Кобзон порадував російську аудиторію піснею про Моторолу (в миру - Арсеній Павлов). Сказати, що Кобзон, який сам родом з Донбасу, не любить нинішню Україну, було б занадто м'яко. Він її щиро ненавидить. Так пише публіцист Борис Соколов, повідомляють Патріоти України з посиланням на "День", продовжуючи:

"З покійним Моторолою Йосифа Давидовича об'єднувало не тільки те, що обидва вони підпали під санкції Євросоюзу в зв'язку з анексією Криму і війною на Донбасі. І Моторолу, і Кобзона ріднить те, що обидва вони - глибоко радянські люди. І проект Новоросії по суті - цілком радянський, тільки позбавлений марксистсько-ленінського антуражу. Він спирається на залишкову радянську самосвідомість значної частини населення Донбасу, так само як і на імперський комплекс російської еліти на чолі з Путіним.

Однак бійці на кшталт Мотороли - це для Кремля в чистому вигляді витратний матеріал. Герої Новоросії - це люди норовливі, які начальство не визнають, втілюють жорстоку народну стихію. І Москва їх із задоволенням сплавила на Донбас, щоб проблеми були вже у Києва.

Кобзон з пафосом співає від імені Мотороли: «Можно убить меня, нас убить невозможно». Звучить трохи двозначно. Хто саме вбив Арсенія Павлова, до цього часу точно не встановлено. Але коло претендентів на цю «ліквідацію століття» досить вузьке. Судячи з того, наскільки професійно було виконано замах, тут з однаковою ймовірністю міг працювати як український, так і російський спецназ. Що там могли діяти американські або польські спецпідрозділи - це, звичайно, казки, хоча не здивуюся, якщо сепаратисти їх згодом складуть.

І в Москви, і в Києва були вагомі підстави знищити Моторолу. Звичайно, правду ми дізнаємося нескоро, якщо взагалі коли-небудь дізнаємося. Але в тому випадку, якщо вбивство Мотороли - російських рук справа, виходить, що Йосиф Давидович від імені Мотороли звертається до рідних російських спецпризначенців, яких неодноразово оспівував у своїх піснях, і ледь не до самого Володимира Володимировича Путіна? Виглядає надто вже сміливо навіть для того, хто дозволяв собі іноді фрондувати колишнього почесного громадянина Дніпропетровська. А може, Кобзон стовідсотково впевнений, що з Моторолою розправилися українці?

Але абсолютно незалежно від того, хто обірвав звивистий життєвий шлях Арсенія Павлова, доводиться визнати, що покійний належав до того типу людей, яким довге життя на роду ніколи не було написано. Він належить до того типу авантюристів і отаманів, яких було з надлишком під час російської громадянської війни 1917-1922 років, полем битви у якій була й Україна. І слід сказати, що більшовики намагалися використовувати отаманів у своїх цілях. Стосовно України можна згадати, наприклад, підполковника Михайла Муравйова та отамана Никифора Григор'єва. Обидва вони чимало зробили для більшовиків. Муравйов на чолі радянських військ у січні взяв Київ, вибивши звідти війська Центральної Ради. Григор'єв же зі своєю бригадою, пізніше розгорнутою в 6-ту радянську Українську дивізію, в квітні 1919 року зайняв Одесу, вибивши звідти французьких і грецьких інтервентів, які не дуже горіли бажанням скласти голову на чужій українській землі. І муравйовці, і григор'євці у Києві і в Одесі, та й в інших місцях, відзначилися грабежами і терором. І Муравйов, і Григор'єв, і інші отамани громадянської війни жили за тим же принципом, якого дотримувався і Моторола: «Хочу вбиваю, хочу - ні». Обидва повстали проти комуністичної влади і обидва закінчили відповідно. Муравйова більшовики заманили в пастку і застрелили. Григор'єв після того, як його військо було розбите червоними частинами, що прийшли з Росії, втік до Нестора Махна. Але батько, побоюючись впливу Григор'єва на махновську повстанську армію, також вважав за краще його пристрелити. Що більшовиків, з якими Махно в той момент дружив, цілком влаштовувало.

До речі, самого Нестора Івановича більшовики теж досить успішно використовували в своїх цілях - проти німців та австрійців, проти Денікіна і Врангеля. А коли з білими було покінчено, Ленін і Троцький почали проти Махна і махновців винищувальну війну. Але коли батько з залишками своєї армії пішов до Румунії, а потім перемістився до Польщі, більшовики знову спробували завести з ним дружбу на предмет того, щоб підняти в цих країнах селянські повстання, хоча б і під анархічними гаслами. Але чи то повстань підняти не вдалося, чи то Махно вже не вірив радянським посланцям, але кар'єра лихого отамана закінчилася його перетворенням на паризького обивателя і мемуариста. А якби затія з повстанням у Румунії вдалася, Махно виступив би в такій же ролі, що й Моторола - ватажка однієї з перших радянських гібридних воєн.

З інших радянських отаманів можна згадати ще популярного на Дону військового старшину Філіпа Миронова. У Червоній Армії він дослужився до високих посад командарма Другої Кінної і інспектора кавалерії РСЧА. Але норовливого Миронова, який всіляко викривав «псевдокомуністів» і продрозверстку, ті, хто вважав себе істинними комуністами, вважали за краще все-таки розстріляти якраз в період переходу до непу.

Власне, така ж доля чекає й інших отаманів сепаратистських республік, яких підпирають російські багнети. Небагатьом, на кшталт Стрєлкова - Гіркіна або луганського отамана Козіцина, пощастило повернутися в Росію. Решта ж майже всі полягли в міжусобних сутичках, стали жертвами (в більшості випадків) російського або (зрідка) українського спецназу.

І навіть якщо Моторолу дійсно «завалили» українці, для Кремля це жодного значення не має. Для Москви мертвий Моторола набагато кращий за живого. Тепер на прикладі його «героїчного життя і загибелі» виховуватимуть нових бійців «русского мира», які покірно підуть туди, куди пошле їх Путін, хоч до Грузії, хоч до України, хоч до Сирії. Іменем Мотороли в Росії збираються назвати дитячий підлітковий клуб, школу і міст. А в сонячному Комі, на батьківщині людини, яка публічно вихвалялася вбивством українських полонених та іншими військовими злочинами, вже провели присвячений його пам'яті перший зліт молодіжного військово-патріотичного руху «Юнармія» (російський аналог радянської «Зірниці»). Загалом, пливуть пароплави - салют Моторолі, летять літаки - салют Моторолі! Що ж, мабуть, інших героїв у Росії сьогодні немає".